Києва як «Ієрусалима землі руської» є його найдавнішою самопрезентацією. Йдеться про тезу, що протягом історії України «все національне життя зосереджувалось довкола церкви». Ця символічна модель перетворює Київ на сакральний простір із незмінною сутністю. Так, на початку XX ст. «охайні “європейські” вулиці з трамваями, автомобілями та святково вбраними будинками» часом сприймались як анахронізм для міста, що мало б завмерти у «вічному теперішньому» Київської Русі з її сакральними пам’ятками[9].
Для офіційної імперської риторики Київ постає як місце, де «…виникла наша вітчизняна віра, державна організація і російська народність, тобто народилась і змужніла нинішня велич Росії». І хоч інтерес до Києва як до найстаршого російського міста існував з початку XIX ст., сам цей наратив здається вічно живим. Тим паче живим він був на початку XX ст. – в часи сплеску імперських геополітичних амбіцій. Пам’яті про Київ було відведено роль міфічного часу становлення, де держава поєднана з релігією. Таким чином, відбувалася легітимація і самої Російської імперії, і колоніального статусу України загалом і Києва зокрема.
Нове стає зручним, якщо його розглядати як таке, що розвинулося з форм минулого. У Києві зламу століть це помітно на прикладі архітектури. Архітектура псевдовізантійського стилю Києва, що перебуває в колоніальному статусі, презентується як продовження традицій Київської Русі, коли місто є самостійним політичним центром.
Друга половина XIX ст. означала для Києва структурні зміни й старт зростання. Початок XX ст. приніс пришвидшення цих процесів у геометричній прогресії. Водночас варто пам’ятати: зростання – це завжди і виклик. Приїжджі – це і робоча сила, і навантаження на соціальну інфраструктуру, і розширення внутрішнього ринку, і наростання конфліктного потенціалу. Поліетнічність – це і капітал розмаїтості, і єврейські погроми (про це – далі). Не з усім місто могло дати собі раду.
Образ міста, його економічний, культурний і політичний функціонал, міська та соціальна інфраструктури, закладені в цей час, визначили роль Києва в історії України на наступне століття.
Карта Південно-Західного краю Російської імперії
Водночас слід пам’ятати – не було бажання влади розвивати й інвестувати в Київ, бо це прекрасне перспективне місто. А була мета забезпечити та підтримувати російське імперське панування, але фокус історії в тому, що вона має свій власний темп і напрям руху. Імперське в результаті стало просто київським, водночас нагадуючи нам – імперія все ще поряд. І вона все ще має в Києві ресурси для впливу, закладені понад сто років тому.
Керування містом
Невидимий, але життєво важливий елемент міського повсякдення – система керування містом. Які повноваження мав міський голова? На що впливала міська управа? Що могла рекомендувати й що вчинити міська дума? Яким був рівень корупції? Яким чином розв’язували стратегічні для міста завдання