о п’ятій ховатимуть того… Весселя. Я хотів би, щоб ви простежили, як усе минатиме. Таємно, ясна річ.
Ясна річ! Щоб Бульдог та не знайшов способу зіпсувати йому вихідні! Безпрограшна комбінація – невдячне завдання, ідеально приурочене до суботнього пополудня з гарантовано малоцінним для подальшого розслідування значенням.
– Що саме я маю вистежувати, пане старший комісаре?
Рат не бачив жодного сенсу товктися на кладовищі заради політично мотивованої справи, послідовність подій у якій давно встановлено. Можливо, там щось могла б накопати політична поліція, але аж ніяк не відділ із розслідування вбивств.
– Не думаю, що маю пояснювати вам, як працює кримінальна поліція, – відрубав Бьом. – Це рутина! Не ловіть там ґав, і край!
– Так, є, пане старший комісаре.
Останнє було зайвим – Бульдог уже поклав слухавку.
Відвідування похоронів жертв убивства справді бувало рутинним елементом у роботі Інспекції А, однак цього разу здавалося очевидним, що суботній похорон більше нагадуватиме політичну акцію, і в жоден спосіб не проллє нового світла на справу, в якій і без того все було ясно як божий день. Кілька тижнів тому сутенер всадив кулю в пельку молодому командирові штурмовиків, який визволив із секс-ярма одну з його «конячок». Сутенер перебував під вартою шість тижнів і вже зізнався, посилаючись на самооборону, хоча, насправді, саме він зі своїми комуністичними дружками вломився до квартири жертви. У неділю штурмовик помер, а газета Геббельса «Дер Анґріфф» піднесла молодика, який закохався у хвойду та сплатив за це своїм життям, в сонм святих. «Дер Анґріфф» зробили з нього мученика за рух, або «блутцойґе», як це називають нацисти. Громадський настрій розпалився. Поліція, передбачаючи сутички між нацистами і комуністами, тримала напоготові кілька сотень своїх людей. Саме в цей киплячий казан і посилав його Бьом. Імовірно, оберкомісар сподівався, що якийсь «ґеноссе» чи «товариш» випадково випре з Рата дух.
Рат залишився на лінії і, зателефонувавши до Шенеберґа, відшукав Ґрефа в квартирі Ізольди Геєр. А п’ять хвилин по тому вже чекав на тротуарі перед «Уланд Ек». Каті так і не показалася. Втім, зараз починати серйозну розмову було вже запізно.
Бьом не надіслав йому фургон відділу вбивств: у другому ряду Кудамма припаркувався зелений «Опель» з загального автопарку. Детектив Червінскі випхав своє опасисте тіло з пасажирського місця спереду і відчинив задні двері. За кермом сидів помічник детектива Геннінг.
Рат зітхнув. Нероздільний дует, відомий в Управлінні як Пліш і Плюм[4], навряд чи можна було назвати парою найбільш амбітних слідчих – імовірно, саме тому Бьом так уперто нав’язував їх Рату. Геннінг злегка підніс капелюха, доки Рат влаштовувався на задньому сидінні. Довжелезна дерев’яна тринога і чималий ящик не залишали для нього аж надто багато простору.
– Що це за чортівня?
– Фотоапарат, – пояснив Геннінг. – У сраному «Опелі» багажник для нього замалий!
– У фургоні вбивчого вмістився б!
Геннінг винувато стенув плечима.
– Бьом