святкує десятиліття своєї співпраці з «Ворнер бразерз». А враховуючи перерви на рекламу, я вирахувала, що ви будете в ефірі десь чотири-п’ять хвилин, тобто від двохсот сорока до трьохсот секунд. Не можу не наголосити, – продовжувала Наталі, – наскільки важливе це шоу для запуску всієї нашої кампанії. У наступні три тижні у вас не буде нічого важливішого. Це шоу дозволить не лише потрапити до списку бестселерів, але, якщо все минеться добре, після цього кожне велике шоу по всій країні прагнутиме запросити вас до себе.
Гаррі відчув, як його серце затріпотіло ще дужче.
– Все, що вам треба зробити, – це знайти привід згадати роман «Хто не ризикує», – додала вона, коли лімузин під’їхав до студії Ен-бі-сі у Рокфеллер-центрі.
Гаррі не міг повірити своїм очам, коли побачив прихильників, котрі вітали його, коли він ступив на тротуар. Вузький прохід, залишений до фасаду будівлі, був відгороджений та обліплений із обох боків шанувальниками, які без угаву лементували. Поки Гаррі пробирався крізь юрбу майбутніх глядачів, йому не потрібно було пояснювати, що дев’яносто відсотків із них прийшли побачити Кларка Ґейбла, дев’ять відсотків – Мела Бланка, і, можливо, один відсоток…
– Хто він?! – заволав хтось, коли Гаррі його минав.
Можливо, навіть не один відсоток.
Після того як письменник опинився у безпеці всередині будівлі, черговий адміністратор відвів його до зеленої кімнати й ознайомив із часом перебігу передачі.
– Пан Ґейбл буде о сьомій сорок. Мел Бланк піде одразу за ним о сьомій п’ятдесят, і ми сподіваємося, що ви встигнете до блоку новин о сьомій п’ятдесят п’ять.
– Спасибі, – подякував Гаррі, коли зайняв своє місце та спробував заспокоїтись.
Мел Бланк з’явився у зеленій кімнаті о пів на восьму і поглянув на Гаррі так, ніби очікував, що в нього попросять автограф. Пан Ґейбл у супроводі свого оточення увійшов одразу ж за ним. Гаррі був здивований, побачивши кумира екрана, одягненого в смокінґ, із келихом віскі в руці. Ґейбл пояснив Мелу Бланку, що це не вранішній його напій, бо він іще не лягав спати. Під сміх актор зник, і Гаррі залишився наодинці з Мелом.
– Слухайте уважно Ґейбла, – порадив Мел, сідаючи поруч із Гаррі. – З тієї миті, коли спалахне червоне світло, ніхто, навіть аудиторія в студії, не здогадається, що він хильнув чогось іще, окрім апельсинового соку, а коли він звідти вийде, всі захочуть переглянути його новий фільм.
Мел мав рацію. Ґейбл був справжнім професіоналом, а назву його нового фільму згадували щонайменше кожні тридцять секунд. І хоча Гаррі десь читав, що він і панна Тернер терпіти не можуть одне одного, Ґейбл був таким люб’язним щодо своєї партнерки, що навіть найцинічніший слухач міг бути впевненим, що вони друзі. Лише Наталі не виглядала задоволеною, бо Ґейбл перебрав свій час за сорок дві секунди.
Коли настала перерва на рекламу, до студії запросили Мела. Гаррі багато чого навчився з його виступу, протягом якого звучали голоси Сильвестра, Твіті та Банні. Але найбільше письменника вразило, коли Метт Джейкобс поставив явно останнє запитання,