прикипіли поглядами до Івана Андрійовича. Вони були заскочені поворотом подій і з цікавістю чекали, що буде далі.
– Та перш ніж я розпочну свій виступ, я б хотів запитати у вас, чи є в аудиторії студенти, які мають заперечення щодо зміни теми заняття? – професор повільно оглянув аудиторію.
Жоден зі студентів не підняв руки. І навіть ті, хто ще кілька хвилин тому намагалися жартувати щодо розкопок у Холмі, мовчали і уважно дивилися на професора. Можливо, хтось знову про себе подумав: «Блін, такий семінар перегадили», – але суперечка була цікавішою. Комусь могло здатися, що професор намагається уникнути її й шукає приводу все припинити. Та Іван Андрійович дуже швидко зняв усі сумніви, заявивши, що семінар він обов’язково проведе під час наступної лекції. Тож аудиторія була готова слухати…
– Ок, – коротко промовив Іван Андрійович. – Я погоджуюся на вашу пропозицію щодо парі! Хай ваші колеги в кінці моєї доповіді проголосують, чи може існувати така гіпотеза, чи це вигадки і бажання возвеличити історію нашої землі! – майже вигукуючи, звернувся професор Войцеховський до опонетки.
Аудиторія знову зірвалася оплесками. Хтось плескав в долоні, хтось стукав руками по столі. Хтось вигукував: «Віват, професоре!» Це була атмосфера єдиного щирого пориву, яка буває дуже рідко, і яку так приємно відчувати. Так буває під час футбольного матчу на стадіоні, коли тисячі очей і думок зосереджені на м’ячі, коли усі зриваються з місць, а потім, мов по команді, в розпачі опускаються, чи зриваються на ноги, зводять руки до неба і обіймаються з навіть досі незнайомими людьми, які за велінням долі сиділи поруч. Так і зараз усі очі, усі думки юнаків і юначок були зосереджені на професорові. Вони чекали чогось…
Юля досі не могла зрозуміти, що для неї краще: коли професор переможе, чи коли йому не вдасться переконати аудиторію своєю гіпотезою. Вона також була частиною атмосфери і, незважаючи на сигнали телефона і проникливі погляди однолітків, з цікавістю дивилася на професора. «Хм, де ж, за версією професора, ця Атлантида могла бути в Україні?» – думала Юля. Вона знала, що її шукають уже давно, але ніяк не можуть ніде знайти. Зрештою, може Атлантичний океан назвали на честь Атлантиди?! Значить, Атлантида була там! Юля була на острові Санторіні у Середземному морі. Там також щось говорили про Атлантиду. А ще якось вона чула, що Атлантиду знайшли в Карибському морі. Потім про Атлантиду згадували, коли вона подорожувала на Канари. «Але, швидше за все, це казка, – заспокоювала себе Юля і намагалася зрозуміти суть суперечки, – до чого тут Україна? Врешті, якщо цьому професору вдасться переконати нас у цьому припущені, то чому б не поїхати на місце, де була Атлантида?! Оце класні будуть селфі! Небагато друзів можуть похвалитися фото з місця, де загинула Атлантида!» – тішила себе думками Юля, але раптом професор обірвав її роздуми…
V
– Тож почнімо! – впевненим голосом заявив Іван Андрійович. – Але поки я знайду потрібні матеріали, прошу ввімкнути проектор