з його нутра».
Ми цього року переживаємо Рік віри у Католицькій Церкві, – рік, коли ми роздумуємо, що означає для людини третього тисячоліття вірити в Бога. Сьогодні Христос дає нам гарну відповідь на прикладі цієї жінки-самарянки. Вона була така вражена цією зустріччю зі Спасителем, що залишила свій глечик і понесла людям живу воду, – воду Духа Святого, вже не в глечику, а у своєму серці. Самарянка напоїла все місто, і всі люди прийшли, щоб побачити те джерело. А в кінці кажуть: ми вже віруємо не тому, що ти нам, жінко, сказала, а тому що самі чули і знаємо, що Він є справді Спаситель світу. Тож бути віруючим означає ділитися вірою, тією живою водою, яка тече з нашого нутра.
Нехай воскреслий Христос, який сьогодні є тут між нами, який намагається викопати криницю живої води в серці кожного з нас, втамує вашу спрагу, здійснить ваші потреби і бажання. Нехай те очікування Духа Святого для нас буде часом очікування повноти зустрічі живої води, яка подається нам у Христовій Церкві.
Неділя Сліпородженого
м. Львів, церква Святого Миколая при монастирі Згромадження сестер Пресвятої родини, 9 червня 2013 року
Всесвітліші та преподобні отці!
Преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!
На початку першої книги Святого Письма, книги Буття, читаємо, що коли Господь Бог творив світ, то слово, з якого почалося створення світу, звучало так: «Нехай буде світло» (1, 3). Відтак, після того як світло у світі засяяло над темрявою, Всевишній створив день. Так постав перший день у новому, щойно народженому космосі, почався розвиток того, що сьогодні існує, але слово про світло було початком всього. Ми читаємо у книгах Нового Завіту, що коли Христос воскрес із мертвих, то засяяло нове Світло, уже не створене, видиме чи матеріальне, а те, яким є сам Бог.
Євангелист Іван каже: «Бог – світло, й ніякої у ньому темряви немає» (І Ів. 1, 5) – а ще: «І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява» (Ів. 1, 4–5). Ці слова ми чули в пасхальну ніч, коли почали святкувати Воскресіння Господнє.
Момент Воскресіння Христового став першим днем абсолютно нового часу, у якому Господь розпочав своє нове створення. «Ось я творю все нове», – ці слова ми читаємо у пророка Ісаї і вони повторюються в останній книзі Святого Письма, Одкровенні.
Цей день, який створив Господь і яким ми тішимося, є початком нового створення. Тому ми, християни, маємо за святий день не сьомий день, як було у старому створенні, бо коли Господь закінчив усе творити, то благословив сьомий день і вчинив його днем відпочинку (пор. Бут. 2, 3), а святкуємо неділю, перший день нового тижня, перший день нового створення, тому що носимо в собі силу, яка здатна все преобразити і просвітити. Христос у своєму Воскресінні є Світлом, яке «освічує і освячує кожну людину, що приходить на світ». Святкувати Пасху означає увійти в той новий час, у новий тиждень і самому стати новим створінням.
Ми чуємо в читанні з Євангелія від Івана про подію,