серцем і єдиними устами послужити своєму народові. А з іншого – ми повинні розвивати в цивілізований спосіб стосунки з Українською Державою, тобто стосунки, які ми називаємо державно-церковними. Тоді отримаємо потрібну свободу для того, щоб звільнитися від церковного протистояння та суперництва з державою, яка розвивається. Водночас маємо стежити, щоб не піддатися певному впливові державних чинників. Це визволить нашу силу для того, щоб послужити своєму народові, щоб звершувати суспільне служіння, цю дияконію Церкви, яка, як ми чули, є необхідним промінчиком сяяння Божої слави в новому Єрусалимі.
Будівництво нашого Патріаршого собору є наче знаком, символом розбудови нового Єрусалима і сяяння Божої слави. Цей собор ще має засяяти у всій своїй красі й повноті.
Сьогодні ми хочемо особливо подякувати і згадати всіх жертводавців, які докладали, докладають і, сподіваємося, ще докладуть все те, що буде потрібно, щоб цей собор можна було успішно завершити та урочисто освятити. Хай ця спільна лепта буде символом, знаком єдності нашої Церкви і українського народу, а відтак дасть можливість нашій Церкві, народженій тут, у Дніпрі, у Хрещенні великого рівноапостольного святого князя Володимира, Церкві-сестрі з іншими Церквами-гілками Київського християнства, звершити своє служіння українському народові і сприяти розбудові, розвитку молодої Української Держави. Бо лише братня єдність і порозуміння, єдиномисліє всіх наших Церков, усіх наших вірних, усього нашого народу допоможе нам звільнитися від того тиску, під яким сьогодні перебуваємо, позбутися якоїсь дивної долі – бути полем суперництва великих держав, як про це говорить Блаженніший Любомир.
Світлий понеділокХрамове свято Патріаршого собору Воскресіння Христового
м. Київ, Патріарший собор Воскресіння Христового, 6 травня 2013 року
Преосвященні владики!
Всечесні, всесвітліші та преподобні отці!
Преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!
«Оце Я з вами по всі дні і аж до кінця віку!» (Мт. 28, 20). Такими словами воскреслого Христа закінчується Євангеліє від Матея, перше Євангеліє і перша книга серед усіх книг Нового Завіту. Оця присутність живого, воскреслого Христа, який пройшов через розп’яття, смерть, але воскрес на третій день, і є основною причиною пасхальної радості. Учні тішилися, бо знову їхній Учитель був із ними. Протягом тих сорока днів після Пасхи воскреслий Христос щоразу повніше об’являв себе своїм учням, показуючи їм знаки від цвяхів на руках і ногах та проколений бік. Запевняв, що Він є, що Він – Бог Ізраїлю, який воплотився у Другій Особі Тройці, їх більше не покине. На Тайній вечері Христос так і сказав їм: «Я не залишу вас сиротами, Я прийду до вас». Оця присутність живого, воскреслого Спасителя є основою сили, незламності, невмирущості Христової Церкви.
«Світися, світися, новий Єрусалиме, слава бо Господня на тобі возсіяла. Радій нині