напоюємо спраглого, з нами щось відбувається. Той вчинок милосердя нас змінює, робить нас такою особою, яку на Страшному суді Христос виявить і скаже: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, і наслідуйте Царство, яке підготоване вам від створення світу».
Наша Церква проголосила М’ясопусну неділю Днем соціального служіння, коли наші вірні мають подбати про ближніх, які найбільше потребують допомоги. Служачи таким людям, ми служимо самому Богові. Отже, цей вчинок милосердя – це не просто прояв якогось суто людського братерства чи солідарності, а релігійний акт. Ми тоді справді вшановуємо Бога, який присутній в образі цього ближнього і потребуючого.
У цей день хотів вшанувати вас, цю, можливо, одну з найбільш потребуючих громад Київської архиєпархії, і показати вам, що ви є синами й доньками великого Бога, до яких Він щодня приходить. Нехай цей мій візит до вас буде знаком того, що Господь Бог про вас пам’ятає і вас любить.
Бажаю вам, щоб ви мали відкрите духовне око і побачили того Бога, який наближається до вас. Будьте багаті на вчинки милосердя, бо тоді ставатимете тими, кого Господь Бог покличе і поставить праворуч від себе в Царстві Небесному. Бажаю вам також Божої сили і того величезного натхнення, щоб ви любили Господа Бога і свою Церкву так, як ви це робите сьогодні.
Четвер першого тижня Великого посту
с. Унів (Львівщина), Свято-Успенська Унівська лавра, 29 лютого 2012 року
Преподобні отці, браття та сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Ми щойно вперше цього року бачили Літургію Напередосвячених Дарів. Наша Церква порівнює Великий піст із сорокарічним блуканням. Так, ми сорок днів ітимемо до Пасхи Господньої. Щоб нас покріпити в цій мандрівці, аби ми не втратили духовних та фізичних сил і могли дійти до мети нашого духовного подвигу серед великопісної Богослужби, Христос подає нам Таїнство Євхаристії, як колись годував небесним хлібом євреїв у пустелі.
На закінчення цієї Літургії я б хотів поділитися з вами роздумати над одним дуже важливим життєвим даром, який має наш народ. Це найцінніший скарб серед усіх скарбів. Щось таке, що ми отримуємо у спадок від батьків; що справді є першим найважливішим кроком у дорозі до християнської досконалості; що сьогодні люди часто втрачають. Ідеться про віру, яка є величезним Божим даром. Віра – це те найважливіше, що може дістати людина тут, на землі, під час своєї земної мандрівки.
Спитаймо себе сьогодні, цього вечора, наскільки ми є віруючими людьми. Без віри немає християнської досконалості і без віри немає справжнього Великого посту. Святий апостол Павло, навчаючи людей, каже, що віра – це цілковита відкритість людини до сили Божої дії. Віра – це не лише якесь знання певних правд. Вірити не означає належати до певної церковної громади. У нас часто люди кажуть: він змінив віру. Це зробити неможливо. Бо віра – це дар, який робить Господа Бога присутнім у нашому житті. Коли людина відкриває своє серце і свою душу до Господа