названа на честь рідного міста дослідника.
Експерименти Отто стали відомими почасти завдяки тому, що про нього писали інші. Його ідеї вперше потрапили до наукового обігу в книзі Ґаспара Скотта, опублікованій 1657 року. У ній ішлося про поршневий насос, який надихнув Роберта Бойля і Роберта Гука на власні досліди щодо тиску газів.
Можна й собі поставити схожий експеримент, ну, зрозуміло, вам не потрібно буде імператорів або коней. Знайдіть квадратний товстий плаский шматок картону, достатньо великий, щоб закрити отвір склянки. Найкраще проводити дослід над раковиною, про всяк випадок. Наповніть водою склянку аж по вінця і покладіть картон зверху. Притисніть картон до вінець склянки так, щоб між поверхнею води і картоном не залишилося повітря. А тоді переверніть склянку догори дном і заберіть знизу руку. Картон, що підтримує всю масу води, залишиться на місці. А тримається він тому, що молекули повітря вдаряються в нього знизу, штовхаючи картон вгору. Того натиску досить для утримування води в склянці.
Бомбардування молекул повітря можна використати не тільки для втримування чогось на місці. Також процес можна застосувати для переміщення речей, і люди були не першими, хто до цього додумався. Візьмемо, наприклад, слона – одного з найбільших спеціалістів на Землі в маніпулюванні речами за допомогою повітря.
Африканський слон – чудовий велетень, який мирно походжає собі саваною в сухій пилюці. Сімейне життя слонів обертається навколо гурту самиць. Старша монархиня в матріархальному стаді веде кожен гурт на пошуки води та їжі, покладаючись на свою пам’ять щодо навколишніх місць. Щоб вижити, ці тварини сподіваються не тільки на свою вагу. Кожний слон має громіздке неповоротке тіло, зате його хобот – найделікатніший і найчутливіший інструмент у царстві звірів. Коли сімейний гурт мандрує, слони безперервно досліджують світ тим своїм дивним відростком: дають ним сигнали, нюхають, їдять і пирхають.
Хобот слона – незвичайний орган із багатьох причин. Це мережа переплетених між собою м’язів, здатних згинатися, підіймати та зривати предмети з небаченою спритністю. Навіть цього достатньо, щоб упевнено почуватися в савані, але тим краще, що дві ніздрі збігають хоботом до самого його низу. Ніздрі слона – це гнучкі трубки, які з’єднують кінчик хобота, що пихкає, з легенями тварини, і тут починається найцікавіше.
Коли наша слониха та її сімейний гурт наближаються до водопою, молекули нерухомого «повітря» навколо них ударяються одна об одну та штовхаються між собою, як і всюди, бомбардуючи слонячу зморщену сіру шкуру, землю та водну поверхню. Монархиня – дещо попереду гурту – хитає хоботом, повільно входить у калюжу і робить брижі на своєму відображенні у воді. Вона занурює хобот у воду, закриває рот, і велетенські м’язи навколо її грудей підносять і розширюють слонячу грудну клітку. Коли легені розширюються, молекули повітря всередині розлітаються, знайшовши новий простір. Але це означає, що всередині в самісінькому кінчику