що жінка без веснянок – це як тако без солі. Ну, Фуенсанта мала солі предостатньо. Веснянки на кирпатому носі, веснянки біля основи грудей, веснянки на плечах. Довге волосся, струнка, серйозна, ніжна. Вона була дочкою американки з Канзасу й біолога з Коауїли[7], який врешті зайнявся політикою. Вона мені дуже сподобалася від першого дня, коли я її побачив. Дівчинка, що найбільше мені сподобалася в мої дев’ять років.
Наш зв’язок, якщо можна назвати зв’язком те, що сталося між нами, почався з жуйки. Я попросив її пригостити мене. Вона відповіла, що та, яку вона жує, остання, але що в ній ще лишилося трохи смаку. «Якщо я дам її тобі, не побоїшся жувати?» – спитала вона. Я згодився. Вона витягла жуйку й подала мені. Я засунув її в рота, збуджений відчуттям її слини на своєму язику. Пожувавши трохи, я наважився запитати: «Якщо я тобі її дам назад, не побоїшся теж пожувати?» Вона задумалась на довгих десять секунд. Згодилась. Узяла жуйку й витончено поклала до рота.
Мінятися жуйками перетворилося для нас на щоденну буденність на перервах, наш спосіб цілуватися.
Перерву в школі називали «recess». І на recess треба було розмовляти англійською. «Pass me the ball», «Do you want a piece of my sandwich?», «It’s awesome»[8]. Айова в самому центрі Мексики. Аби впевнитися, що ми говоримо англійською на перерві (а заодно й для контролю й стеження за нами), школа створила порочну систему шпигунів, так званих «safety patrols»[9]. Учні з найкращими оцінками вважалися елітою цього мініґестапо. Тільки вони могли обходити коридори під час перерви, аби переконатися, що ніхто не входить у клас поцупити щось. Вони стежили, щоб ти дотримувався правила розмовляти лише англійською, щоб із дзвінком не вилітав стрімголов у коридор, щоб носив сорочку заправленою в штани, щоб ішов у вервечці, повертаючись до класу, щоб не ліз поза чергою в їдальні, щоб не бешкетував. Якщо якийсь safety patrol указував на тебе, хай би це звинувачення було вигаданим і несправедливим, ти одержував п’ятірку[10] з поведінки. Дві п’ятірки означали триденне відсторонення від занять, три – двотижневе, а чотири – остаточне відрахування зі школи. Ці safety patrols мали цілий арсенал погроз і шантажу. Ідіотська фашистська влада в руках дев’яти- чи десятирічних дітлахів.
Фуенсанта була safety patrol. Взірцева учениця. Найстарша в класі: десять років і п’ять місяців. Я – наймолодший: дев’ять років і два місяці. Їй довелось лишитися на другий рік, бо їй не зарахували один рік початкової школи в Буенос-Айресі, де її батько працював чиновником у посольстві. Вона відрізнялася від решти нас. Знала більше за всіх і, крім англійської, розмовляла ще й французькою.
Із часом жуйковий церемоніал став витонченішим. Ми вже передавали жуйки не лише з руки в руку, а з рота в рот. Протягом кількох секунд я насолоджувався її гарячими губами, її язиком, коли вона перекладала жуйку на мій.
На перервах ми бачилися у найменш відвідуваному закутку патіо. У нас було кілька хвилин, бо вона мала повертатися до своїх шпигунських і наглядових завдань. Розмовляли ми мало й ніколи про себе. Я боявся,