Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології
виображаємо, є саме утворенням нашого уявлення. – Ми відповідаємо: непевно, «утворення понять» і так само вільна фікція відбувається спонтанно, і спонтанно створене самозрозуміло є продуктом духу. Але щодо кентавра, який грає на флейті, то його називають уявленням в тому сенсі, в якому уявлене називають уявленням, але не в тому, в якому уявлення імені є психічним переживанням. Сам кентавр, звичайно, не є чимось психічним, він не існує ані в душі, ані у свідомості, ані деінде, адже він є «нічим», він цілковито є лише «виображенням»; точніше кажучи: переживання виображення є виображенням кентавра. Тому, звісно, «гаданий кентавр», сфантазований кентавр належить до самого переживання. Але тут змішують не лише це переживання виображення з виображеним у ньому як таким[21]. Так і в спонтанному абстрагуванні утворюється не сутність, а її усвідомлення, і стан речей при цьому полягає в тому, що первинно давальне усвідомлення певної сутності (ідеація) з очевидністю істотно в самому собі і необхідно є спонтанним, натомість сутності чуттєвого, емпіричного усвідомлення спонтанність не є притаманною: індивідуальний предмет може «являти себе», усвідомлюватися відповідно до схоплення, але без спонтанної «активності» «щодо» нього. Тож не існує жодних мотивів, окрім мотивів усе сплутати, вимагати ототожнення усвідомлення сутності із самою сутністю, а заразом психологізації останньої.
Тут сумнів могло би викликати ще співпокладання фантазійної свідомості, а саме – стосовно «існування» сутності. Чи не є сутність фікцією, як того воліють скептики? Як співпокладання фікції і сприйняття під узагальнувальним поняттям «споглядальна свідомість» зашкоджує існуванню даних у сприйнятті предметів, так вище здійснене співпокладання зашкоджує «існуванню» сутностей. Речі можуть сприйматися, пригадуватися і заразом усвідомлюватися як «справжні»; або усвідомлюватися в модифікованих актах як сумнівні, як такі, що не існують (ілюзорні); нарешті, також удавально усвідомлюватися у цілком інших модифікаціях як «суто удавані» та начебто справжні, як такі, що не існують, тощо. Майже таке саме відбувається із сутностями, і з цим пов’язане те, що їх також, як й інші предмети, можуть мати на увазі подеколи правильно, а подеколи хибно, як-от у хибному геометричному мисленні. Проте досвід і споглядання сутності є розмаїтим актом, споглядання сутності істотно – це первинно давальний акт і як такий він є аналогом чуттєвого сприймання, а не виображання.
§ 24. Принцип усіх принципів
Та досить викривлених теорій. Жодна можлива теорія не може змусити нас помилитися щодо принципу всіх принципів: кожне первинно давальне споглядання є правомірним джерелом пізнання, все, що первинно постає в «інтуїції» (так би мовити у власній справжній дійсності), слід просто приймати таким, яким воно дається, але також лише в межах, у яких воно дається. Адже ми розуміємо, що кожна теорія може засвідчити власну істинність знов-таки лише через первинні даності. Отже, кожний вислів, який не робить