повільно відвернувся від мене. Заходився розкладати чорнило й пергамент. Я тихо вийшов.
Ми просиділи в кімнаті весь день. Надворі вже стемніло. У замку панував спокійний настрій зимового вечора. Зі столів уже прибрано, люди зібралися довкола камінів у Великій залі. Співатимуть менестрелі або ж лялькар, змусивши до руху гурт своїх маріонеток, покаже якусь історію. Хтось кріпитиме оперення до стріл, хтось орудуватиме голкою, діти крутитимуть дзиґи, гратимуться у складанки або дріматимуть на батьківських колінах, у батьківських обіймах. Усе спокійно. Надворі дмуть зимові шторми, гарантуючи нам безпеку.
Я йшов з обережністю п’яного, оминаючи спільні зали, де ввечері збиралися люди. Склав руки і згорбився, нібито змерз, утихомиривши так дрижання долонь. Повільно піднявся першим прольотом сходів, наче глибоко задумався. На сходовому майданчику я дозволив собі короткий перепочинок, полічивши до десяти, а затим змусив себе до наступного підйому.
Але тільки-но я поставив ногу на першу сходинку, до мене згори плигнула Лейсі. Пухкенька жіночка, на кількадесят років старша від мене, вона й досі спускалася, по-дитячому перестрибуючи сходинки. Дострибавши донизу, вхопила мене з криком: «Ти тут!» Наче я був ножицями, загубленими нею з кошичка для шиття. Міцно стиснула моє плече і скерувала мене до коридору.
– Я сьогодні вже разів із десять бігала сходами, як ніколи. Матінко, як же ти виріс. Леді Пейшенс себе не тямить, а все через тебе. Спершу сподівалася, що ти за хвилину постукаєш у двері. Вона так тішилася, що ти повернувся!
Перервала, щоб глянути на мене своїми ясними пташиними очима.
– Це було сьогодні вранці, – звірилася вона мені. – Ти нездужав! Такі круги в тебе довкола очей!
Не даючи мені змоги відповісти хоч словом, додала:
– Коли ти не з’явився пополудні, почала ображатися і трішки сердитися. Увечері сердилася так, що не могла їсти. Зрештою вирішила повірити чуткам, наче ти серйозно хворий. Вона певна, що ти або звалився десь непритомний, або ж Барріч тримає тебе у стайнях, змусивши прибирати за кіньми та собаками, хай яке там твоє здоров’я. Ми вже, ми осьдечки, заходь усередину, я його тримаю, міледі!
І втягла мене в кімнату Пейшенс.
Щебетання Лейсі звучало якось дивно, наче вона чогось уникала. Невпевнено входячи, я задумався, чи сама Пейшенс не хворіла або ж чи не спіткало її якесь нещастя. Якщо так, то на її спосіб життя це геть не вплинуло. Її кімнати мали звичний вигляд. Уся її зелень пнулася вгору, вилася й губила листя. Але звичний розгардіяш збагатився новим шаром, що свідчило про нові зацікавлення принцеси. До звіринця додалися два голуби. По кімнаті розкидано кільканадцять підків. На столі горіла товста свічка з мірики, що виділяла приємний аромат, але закапувала воском сушені квіти і трави на таці обіч. Така ж небезпека загрожувала в’язці дивних різьблених паличок. Вони нагадували палички, які ч’юрди використовують для віщування. Коли я увійшов, маленька товстенька тер’єриха принцеси підступила до мене привітатися. Я нахилився її погладити, а тоді засумнівався, чи зумію встати. Щоб