споважніла й замислилась.
– А що там ще начитала?
Дівчинка піднесла на маму очі:
– Мамуню, чому ж це?
– Що, дитино? – схилилась над нею мати.
Оксанка тикала пальчиком в дві центральні постаті на образку:
– Чому ж це, мамуню, всі дівчата такі гарні й так красно одягнені по-нашому, а ці дві – погані – в не нашій, чужій одежі?
Мама всміхнулася:
– Ні, Оксанко, вони не погані. Це – пані вчительки, що тих дівчат навчають.
– Погані, погані, погані! – закричала Оксанка, готова розплакатись. – А коли вони не погані, то чому ж, чому?..
De profundis seculorum
Вже восьмий рік по періодичних виданнях усього світу подибуємо наймення єгипецького фараона Тут-Анк-Амона, що чудодійно ніби воскрес нині, пролежавши в труні 3300 років. Одначе тільки в останній час, коли впорядковано знайдені в фараоновій домовині річі й прочитано (хоч не всі) папіруси та написи, – є змога уявити собі Тут-Анк-Амонову постать і його добу. З цього приводу написано вже чимало цікавих праць, щороку з’являються нові. Отож, мабуть, не буде зайвим на підставі новіших даних бодай в загальних рисах зазнайомити з цією давноминулою добою й нашого читача, котрий – при бажанні – знайде в ній дещо подібного й на нашу сучасність, та ще раз переконатися «Quod factum est, ipsum permanent, quae futura sunt, iam fuerunt»[9].
Наймення Тут-Анк-Амонове, що в нашій мові означає «Амон – найдорогоцінніше в житті», та факт його панування були вже й раніш досить докладно констатовані з ріжних документів, витягнених з-під пороху тисячоліть під час розкопин в так званій «Королівській долині гробниць», або «Долині смерті», та з написів на стінах люксорських і карнакських руїн. Але тільки тепер завдяки матеріяльній помочі (покійного вже) лорда Карнарвона[10] та одчайдушній впертости й відвазі тоді ще молодого починаючого еґиптольоґа Говарда Картера, котрий і сам не раз ризикував життям, – довідуємось про юного фараона так докладно, як про жадного иншого.
Думка почати розкопини в Королівській Долині – цвинтарі фараонів запала в голову Г. Картерові ще в році 1890-му, при його перших відвідинах Єгипту[11]. Однак тільки року 1907-го, коли видатні вчені Г. Масперо та В. Ґарстин порекомендували Карнарвонові молодого дослідника єгипецької старовини, – Картерова мрія почала здійснюватись. Але студії та клопоти про концесію на право переведення розкопин тривали ще аж сім років. Археольоґи не віщували Картерові нічого доброго, і для їх скептицизму були підстави: місце, де почав свої пошуки Картер, вже було кілька разів розкопано та… обікрадено ріжними кочовниками, що часто випереджували вчених досліджувачів й добре вміли гандлювати старовічними річами. Та Картер твердо стояв на тому, що його попередні студії місця – не заведуть. Особливо ж переконувало його те, що попередній власник концесії, американець Девіс наприкінці своїх розшуків таки знайшов у тім місці келих з найменням Тут-Анк-Амоновим та алебайстрову статуетку, яка – правдоподібно – зображує жерця Аї, Тут-Анк-Амонового сучасника[12],