які неоцінимі скарби ховали в собі дальші склепіння. З приводу цієї наглої смерти, а також вісьмох його товаришів праці, утворилось чимало зворушуючих леґенд.
11
Howard Carter und U. Mace. «Tut-ench-Amun». Leipzig, Brockhaus. 1924.
12
Відносно вимови єгипецьких наймень поднесь існує велика плутанина, що залежить від не зовсім з’ясованих ще законів староєгипецького письма. Картер, напр[иклад], читає наймення згаданого жерця – ЕЙІ, тим часом Ermann вважає за справжнє звати його ЕЄ. (Див. A. Ermann bearbeitet von H. Ranke. «Aegypten und aegyptisches Leben in Altertum». Ст. 135. Tübingen, 1922.) Те ж саме можна сказати й відносно наймення Тут-Анк (Анг) – Амона (Амуна).
13
Деякі вчені (напр[иклад], теперішній проф[есор] празького ун[іверси]тету F. Lexa) звуть його Аменготепом. Dr. F. Lexa. Náboženská literatura Staroegyptská, 1921. Kladno Šnajdr.
14
У декого з католицьких дослідників повставала ідея про анальоґію між христіянськими святими та богами поганського світу. Ця інтересна думка, однак, не спинила на собі уваги давновічних істориків. Але це питання – окрема тема.
15
Ermann. Ibidem. G. R. Tabouis – «Le Pharaon Tout-Ank-Amon», 1928, Payot, Paris.