коней, між ними – круторогі бики, що випасають їх тут для коррід в сусідній Еспанії. Попід берегами ріденько розкидані рибальські хатки. Містечко «Святих Марій» – в дійсности майже село. Але сьогодня не вгадаєш його мешканців, бо вони втонули в заплаві ріжноманітних циган, що зійшлись з кількох держав.
Зблизька бачу, що за возами – ніби укріплена фортеця чи маленький замок.
– Та то ж монастир. І як би йому не бути, як фортеця, коли ж тут раніш життя не було від піратів?!. Хіба ж я не знаю, – дивується Максимін, – що цю фортецю збудували отці бенедиктини з сусіднього абатства Мон-Мажур (Найбільшої Гори). Це ж було в одинадцятому столітті, й була над гробницями лиш маленька каплиця, церкву поставили вже в XII віці! – повідає таким тоном, ніби я вже тоді була бодай малим дівчатком і мусила б сама знати, як і що. – А співи й музики – річ ясна! – почали ще з учора!
Мені ж, по правді кажучи, зовсім не так ясно, як Максимінові, де ж вони беруть голосових засобів на цей довгий час? Бо ж скрізь і всі співають повним голосом. І співають не самих побожних гімнів: хто що знає, хто що вважає за ліпше. Хіба ж не однаково заспівати під мурами святині тієї найліпшої пісні, що співаєш її під вікном любої дівчини?.. Вогненні очі, червоні уста, палке серце… Чей же все те створив Господь?!.
Кощава сива гітана, обтягнена блискучою, темно-гнідою шкірою, з чорно-кресленими заплющеними очима, хитається з боку в бік в надхненному співі-молитві молиться без слів, лише безкінечними рулядами з найнищих, басових, глибоко-драматичних тонів й зривається високими різкими зойками. Плаче над минулим? «Чарує» піснею чи заколисує, як хвору дитину, своє вічне лихо?.. З довгастими очима гітаніта-підліток, тоненька й гнучка, мов очеретина, – дзвенить повною силою про власне серце – mas dulce que el caramelo, – солодче за карамель!..
Безбатченки!.. Розсіяні по цілому світі, й ніде не буваючі «вдома». Чи дійсно, «з ґрунту», з психічного ґрунту цигане – без винятку всі злодії, дурисвіти, негідники, що по всіх закутинах світу несуть «свою славу»?.. Принаймні тут, принаймні сьогодні – вони інші. Ось купа голих циганчат – й не кидаються на тебе, як пси на кістку. Навмисне торкаюсь рукою кучерявої вовночки циганського «фавна в дитинстві» й пробую сказати в його мові:
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.