жінки став ще теплішим.
– А тепер пора знайомитись. Я – мама Баер, цей пан – тато Баер, а біля нього два маленьких Баери. Ідіть сюди, дітки, привітайтесь з Нетом, – сміючись, сказала вона.
Хлопчики одразу зіскочили з дивана, а високий пан, посадивши їх на плечі, попрямував до Нета. Роб і Тедді весь час заходилися сміхом, мабуть, з однієї причини – їм було добре з татом, а містер Баер потиснув хлопцеві руку і, показавши на низенький стілець біля каміна, привітно мовив:
– Ось і містечко для тебе готове, друже. Сідай до вогню, посуши свої мокрі ноги.
– О, адже вони й справді мокрі! – вигукнула пані Баер. – Знімай швидше черевики, мій хлопчику, я зараз же приготую тобі все сухе!
Джо Баер так енергійно заметушилася, що не встиг Нет озирнутися, як уже сидів перед каміном в сухих панчохах і теплих туфлях.
– Дякую вам, пані! – сказав він, і в його голосі було стільки вдячності, що в очах жінки знову засвітилася ніжність і вона, усміхнувшись, швидко й весело заговорила, як завжди робила, приховуючи, що зворушена:
– Це туфлі Томмі Бенга. Але він їх ніколи не одягає, значить, вони йому ні до чого. Тобі вони завеликі, але це не біда: отже, не втечеш від нас так швидко, як міг би, якби вони були впору.
– Я не хочу тікати звідси, мем, – сказав Нет, із задоволенням простягаючи до вогню брудні руки.
– То й добре. Тепер тобі потрібно добряче відігрітися. Я вилікую тебе від цього задушливого кашлю. Давно ти так бухикаєш, мій хлопчику? – запитала пані Баер, щось вишукуючи у великому кошику.
– З зими. Я застудився, й відтоді кашель не проходить.
– Це й не дивно, він жив у сирому підвалі й ходив мало не в лахмітті, – шепнула пані Баер своєму чоловікові, який уважно дивився на Нета, й, звичайно, помітив запалі щоки, пересохлі губи, хрипкий голос і часте кахикання хлопчика.
– Біжи-но до няні, Робе, – сказав пан Баер, перезирнувшись з дружиною, – і попроси, щоб вона дала тобі ліки проти кашлю й пом’якшувальну мазь.
Нета трохи стривожили ці приготування, але він забув свій страх і розсміявся, коли пані Баер, лукаво глянувши на нього, прошепотіла:
– Чуєш, як мій пустун Тедді намагається кашляти. У ліках, які я дам тобі, є мед, і йому теж хочеться їх прийняти.
Маленький Тед навіть розчервонівся від своїх зусиль покашляти, коли принесли пляшечку. Тож після того, як Нет випив ліки, пані Баер дала малюкові смачної мікстури на денці ложки.
Саме в той момент закалатав дзвоник, а одночасно з ним і гучний тупіт ніг в передпокої сповістили про те, що вечеря за мить почнеться. Сором’язливий Нет здригнувся від думки про зустріч з безліччю незнайомих дітей, але пані Баер взяла його за руку, а Роб прошепотів поблажливим тоном:
– Не бійся, я подбаю про тебе!
Дванадцять хлопчиків, по шість з кожного боку стола, стояли, тримаючись за спинки стільців і від нетерпіння переступали з ноги на ногу, чекаючи, коли можна буде взятися за печиво та булочки. Однак ніхто з них не зрушив з місця доти, поки пані Баер не сіла на чолі столу біля чайного приладдя,