чи не зникне все, коли їх розплющити. Нета охопило таке щастя, що він не міг заснути. Та, очевидно, й не треба було. Бо сталося ось що.
Після короткого затишшя раптом з усіх боків полетіли подушки, які кидали один в одного маленькі білі фігурки, що повискакували з ліжок. Битва відбувалася в кількох кімнатах, іноді розпалювалася навіть у дитячій для найменших, коли туди заскакував переховуватися якийсь воїн.
Ні няня, ні пані Баер не звертали на це жодної уваги. Вони не дивувалися й не зупиняли дітей. Няня розвішувала рушники, а пані Баер діставала чисту білизну так спокійно, ніби не відбувалося нічого особливого. Вона навіть сама взяла певну участь у грі. Коли один сміливий хлопчик кинув у неї подушкою, вона швидко підхопила її та жбурнула в нього так спритно, що він був змушений втекти з кімнати.
– Їм не боляче? – запитав Нет, що реготав на своєму ліжку.
– Звичайно, ні, – відповіла пані Баер. – У нас щосуботи ввечері буває така битва подушками. Завтра все одно потрібно надягати чисті наволочки, та й дітям добре погрітися після ванни. Тому я навіть люблю цю гру.
І пані Баер, вийнявши з комода чисті шкарпетки, почала їх перераховувати.
– Яка це славна школа! – захоплено вигукнув Нет.
– Тільки трошки дивна, – з усмішкою уточнила пані Баер. – Ми не хочемо змушувати дітей занадто багато вчитися, позбавляючи їх всіх задоволень. Спочатку я заборонила цю гру в нічних сорочках, але потім побачила, що це марно. Дітей неможливо утримати в ліжках. Тому поставила умову: дозволяю щосуботи битися подушками чверть години, а вони в усі інші дні спокійно лягають спати вчасно. Так і живемо: якщо не тримають слова – гра забороняється, якщо тримають – ставлю лампи в безпечне місце й дозволяю гратися.
– Як добре! – сказав Нет, відчуваючи, що й самому хочеться приєднатися до гравців, але не наважився зробити це в перший же вечір. Тому отримував задоволення, спостерігаючи за жартівливими боями.
Ось Томмі Бенг збирається атакувати, але Демі з похвальною мужністю захищає свою кімнату. Він підхоплював на льоту подушки, які в нього кидали, й складав у себе за спиною, тож атакувальники насамкінець залишалися без метальних снарядів. Тоді вони всі відразу кинулися на Демі, щоб заволодіти своєю зброєю. Деяким хлопчикам діставалося більше, ніж іншим, але вони не звертали на це уваги. Всі стійко виносили удари, й подушки літали, як сніжки, доти, поки пані Баер не оголосила, глянувши на годинник:
– Ваш час вийшов, діти. Тепер негайно в ліжка, а то застосую санкції.
– Які саме? – поцікавився Нет.
Йому дуже хотілося дізнатися, що буде з тим нещасним, хто не послухається цієї доброї, турботливої господині школи.
– Неслухняні позбавляються права на гру наступної суботи, – відповіла пані Баер. – Я даю їм п’ять хвилин, щоб повлягатися. Потім гасимо світло, сподіваючись, що гамору більше не буде. Вони чесні хлопчики й тримають слово.
Так воно й вийшло. Бій закінчився так само раптово, як почався. Кілька