яке теж контролювали хозарські правителі. Тут виникає державне утворення русів, яке бере під свою опіку шлях «із варяг у греки».
Наприкінці ІХ – на початку Х ст. Хозарська імперія починає розпадатися. На її околицях виникають конкуруючі з нею держави. Руйнування ж каганату відбулося наприкінці Х ст. «Добили» цю державу руські князі, зокрема Святослав. Його син Володимир уже іменувався каганом. Руси ніби перейняли державну традицію Хозарської держави.
Можна говорити, що в другій половині ІХ ст. формується Руська держава. З часом вона набирає сили й стає суперником Хозарського каганату. Адже Русь «відібрала» в хозарських правителів не лише шлях «із варяг у греки», а й частину великого «шовкового» шляху з Китаю до Європи.
Хоча в літературі поширена думка, що наприкінці Х ст. Хозарія припинила своє існування, це не зовсім так. Схоже, відбулася її значна трансформація. Хозарія з держави імперського типу перетворилася в «етнічну державу». Її терени були в степовій зоні на північ від Кавказу. Принаймні згадки про хозар в «Повісті минулих літ» зустрічаються в ХІ–ХІІ ст.
Закономірно, хозари тривалий час контактували з русами-праукраїнцями. Їм доводилося чимало воювати. Щоправда, й було відносно мирне співіснування, торгові контакти і навіть контакти культурні. Ці стосунки знайшли відбиття в «Повісті минулих літ», хоча й помітно міфологізоване. Це можна зрозуміти. Адже події, пов’язані з хозарами, про які говориться в цьому літописному пам’ятнику, відносяться до ІХ – Х ст., коли літописання на Русі ще не було або воно робило перші кроки.
Добре відомою є літописна легенда про данину хозарам. У «Повісті минулих літ» говориться, що слов’янські племена утискували різні іноплемінники: болгари, угорці, авари. Серед них називаються й хозари, які ніби хотіли підпорядкувати собі полян. Останні жили в Подніпров’ї, а їхнім стольним градом був Київ, заснований Києм, Щеком і Хоривом. «І знайшли їх хозари, – говориться в «Повісті минулих літ», де йдеться про полян, – коли вони сиділи в лісах на горах, і сказали хозари: «Платіте нам данину». Поляни тоді, порадившись, дали [їм] од диму по мечу. І понесли [це] хозари князеві своєму і старійшинам своїм, і сказали їм: «Ось, знайшли ми данину нову». А ті запитали їх: «Звідки?» І вони сказали їм: «У лісі на горах, над рікою Дніпровською». А ті запитали: «Що вони дали?» І вони показали меч, і мовили старці хозарські: «Недобра [се] данина, княже. Ми здобули [її] однобічним оружжям, себто шаблями, а сих оружжя обоюдогостре, себто мечі. Сі будуть брати данину і з нас, і з інших земель». І все це збулося, [бо] говорили вони не з своєї волі, а за божим повелінням»[59].
Данина слов’ян хозарам. Мініатюра з Радзивіллівського літопису
Оповідь ця має суто легендарний характер і написана «заднім числом», тоді вже, коли Хозарський каганат зазнав поразок від руських князів. Однак вона, безперечно, свідчить, що поляни були підкорені Хозарським каганатом. Київ певний час був хозарською факторією