Ольга підвелася, щоб зачинити за несподіваним відвідувачем двері.
3
Якось у перших числах серпня Василеві Морозу прийшов лист. Дивно було те, що відправником був консулат З’єднаних Держав Північної Америки[2] у Варшаві. У Морозів саме зібралися всі свої: і Вальки, і Кандиби – святкували обжинки. Обережно, як велику цінність відкривши конверт, здивований Василь дістав складений удвоє аркуш. Розгорнувши його, він побачив зверху розпростертого орла – не такого простецького, як на польському гербі. Текст був написаний латинськими буквами, але був не польський. Щоправда, деякі слова виявилися знайомими. Присутні за столом розібрали лише «Vasyl Moroz» та «Ivan Kandyba». Першим здогадався у чому річ Семен.
– Та то ж наш Іван обіцяв тобі виробити дозвіл на виїзд! – вигукнув він.
Про те, що молодший брат має намір поїхати в Америку на заробітки, в родині знали, але про себе сподівалися, що нічого з цього не вийде. Ще під час перебування Івана Кандиби в Перетині Василь домовився з ним, що той спробує забрати його до себе, але відтоді минуло чотири місяці і юнак вже почав думати, що молодший Кандиба забув про нього. Тепер же з’ясувалося, що американський консулат надто довго вирішував, чи давати йому карту в’їзду.
Тепер Василеві залишилося отримати паспорт і назбирати «157 і пів доляра на подорож та 25 долярів на кошти перших днів побуту». З цього всього саме гроші у Василя були. Їх спеціально залишив йому Іван Кандиба, дізнавшись про бажання юнака піти його дорогою. Якби справа не вигоріла, то гроші залишилися б у Семена.
Як видно, не залишаться.
Ще одна обставина допомогла Василеві: саме напередодні йому виповнився двадцять один рік – мінімальний вік, коли давали дозвіл на виїзд.
Звістку про те, що Василь Мороз їде до «Гамерики», у Перетині сприйняли по-різному. Хтось розумів, що назбирати грошей на пароплав легше, аніж на декілька морґів поля, та й нічого доброго не буде від того, що два брати з родинами житимуть під одним дахом; дехто підтримував Василя, наголошуючи на тому, що їде менший Мороз не куди-небудь, а до Івана Кандиби, який, власне, і став призвідцем цього рішення; хтось згадав Катерину із сусіднього села, яка ще перед війною поїхала за океан і пропала. Вже пізніше родина дізналася, що жінка була на тому великому кораблі, який потонув дорогою до Америки. Тоді назва «Титанік» селянам ще нічого не говорила.
Увесь серпень молодший Мороз затратив на те, щоб отримати паспорт. Це виявилося не так уже й просто, як здавалося попервах, аж ось довгождана книжечка опинилася у нього в руках. Залишалося тільки вибрати вдалий час.
Він настав на початку вересня, коли запанувала тепла погода – ще не осінь, але вже не літо. За той час, коли довелося поїздити до Львова і назад, Василь одразу став якимсь дорослим, уже не таким шибайголовою, але солідним, і навіть брат Олекса помітив такі зміни. Коли все було вирішено, всі комісії пройдені й навіть призначений день від’їзду, Василь вирішив оглянути рідне обійстя. Йому хотілося запам’ятати свій дім. За цим заняттям його застав Олекса.
Усі