бере щовесни тієї землі, так що, може, годів за 20–30, як не одверне, то і зовсім забере той грунт…
…Чоловік ти письменний; діло твоє таке, що, живучи над Дніпром на самоті тілько з жінкою, часом, може, треба б похвалиться жінці, що оце мені прийшла така і така думка, то оце я так написав, та й прочитать їй. Що ж вона тобі скаже?.. Тоді твоя нудьга ще побільшає, та вже тоді хоч сядь та й плач: ніхто нічого не поможе. Або як дасть Бог діточок, хто ж їм стежку покаже?.. Насунувши тобі таку увагу, я жду, що ти скажеш, і як воно по-твойому?..
360. Д. С. Каменецького до Т. Г. Шевченка
5 грудня 1859. С.-Петербург
Будьте ласкаві, Тарас Григорович, заходіться читать отсю коректуру. Да завтра і поверніть, щоб завтра виправить і до цензора послать ми успіли, а в понеділок або у вівторок і заходимось печатать. Як прочитаєте, то і пришліть із хлопцем Михайла Матвійовича в типографію.
Щиро прихильний до Вашої милості
Данило Каменецький.
5 декабря 1850.
N. B. Поправляйте пером і чистенько, щоб прочитать можно цензорові.
361. Т. Г. Шевченка до В. Г. Шевченка
7 грудня 1859. С.-Петербург
7 декабря.
Не було в куми і запаски, аж глядь – кума у плахті похожає. То так оце і з твоїми письмами сталося: вчора одно, а сьогодні друге. Спасибі тобі, мій рідний брате! мій друже єдиний! за твою турбацію. Вольський мені пише – тепер зробить нічого не можна. Пек йому, тому шепотинникові Парчевському, може, той клапоть од нас не втече. А поки що торгуйся якмога з Понятовським через того старого економа. У Києві у мене нема нікого такого, щоб хто добре знав Понятовського; пошукаю, чи не найду тут. Багатих усюди знають. Ще ось що: напиши мені, чи багато там землі у тій Забарі? Яка вона? Чи можна буде садочок розвести? Та ще щоб справді сердитий Дніпро не пошкодив? Розпитайся гарненько. До Чижова я завтра сам напишу або попрошу його великого приятеля Галагана: йому він щиріше скаже, як мені.
Тепер о Хариті. Твоя порада добра. Спасибі тобі. Та тілько забув ось що, а ти це добре знаєш: я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу, та й як же себе поєднать з собачою панською кров’ю? Та й що та панночка одукована робитиме в моїй мужицькій хаті? З нудьги пропаде та й мені укоротить недовгого віку. Так-то, брате мій! друже мій єдиний!
Харита мені подобалася, хоч я її й назирки бачив. Нехай ще сестра Ярина подивиться на неї, та що вона скаже, то так воно й буде. Мати всюди неоднакова мати. Коли розумна та щира, то й діти вийдуть в люде, хоч попідтинню; а хоч і одукована, та без розуму, без серця, то й діти виростуть, як те ледащо в шинку.
У тебе, здається, годується кабан в сажі. Я бачив, як Харита йому їсти носила, і ти, певно, заколеш його к святкам, то пришли мені по почті 20 фунтів ковбас. Бо я лучче тричі в німця пострижусь і всю Пилиповку буду м’ясо їсти, як матиму німецькими ковбасами розговляться. Та щоб ковбаси були такі самі, як ми з тобою їли на меду у Гната Бондаренка, під яблунею сидячи. Нагадай лиш добре. Та якби до ковбас та ще й сала додать, то воно б дуже добре було! На се добре діло посилаю тобі 10 карбованців; решт оддай сестрі