й мадярони!
Десятки літ на Тисі змили кров
Вітри й вітри, ці вивітрені скелі…
Нам найманець прийде палити знов
Заховані в глухих лісах оселі?!
БІОЦЕНОЗ
Чому сумний? Чому надутий?
Не спитають, що в душі?
Зима чергова перебута,
А де твої товариші?
Ворушать гори, підіймають!
Вони одвічно на кресах.
А ти в цяцькованому раї
І на землі, й на небесах.
І ти одвічно підневільний,
Тобі ж бо платять за урок!
І по літах найближчий спільник
Візьме хосен з твоїх книжок?
І все вдаряється об нерви:
На рампі – фарс, на таці – фарш.
І всяка нехар, змії, черви
На «Отче наш» речуть – шантаж.
Світ нині вірші не сприймає,
Шизій по-світськи, просто так,
Хрущем, пітоном, шалопаєм,
Для товариства будь мудак.
Тобі підсунуть протирвотне,
Тобі підкинуть муляжі,
Та збережуться на полотнах
Карикатури і шаржі…
ДО Г.Ч.
Твій білий табурет у кухоньці тісній,
Вузьке вікно, парник в дворі відкритий.
А цвіту ялинового настій
Ні мною, ні тобою не розпитий.
Не прочитана поема до кінця,
Твоя печаль глибока й зрозуміла.
Наговорив тобі дурниць всерцях,
Яким простити й змовчати зуміла.
Дощ плакався в дерева, у квітник,
Летіли краплі в кухоньку до столу.
Я міг мовчати майже цілий рік,
Але тепер наговорився вволю.
ХОДІННЯ В КОМІТЕТ БЕРЕГ
Туга Леанка в Береглеаньфолво —
Це Бережанщини підгір’я і горби
Під синім каменем. Ощадливий на слово
На пагірках народ під час орьби.
І придорожня чарда – це «Леанка»,
А ще, за шляхом – срібний галастів[3].
На південь —
Угрія пихата, як панянка,
Тут Бережанщина – горби і поготів.
Ти оглядаєш винниці.
Ридвани
Скриплять на південь, спиці у багні.
Піджупан, челядь, бубни й барабани —
Чи то бадьорі? Може, і хмільні.
Вже скоро Мункач: люмпени й желяри
І на «Паланку» – браві сурмачі…
«О чесний ґаздо, маєте таляри!
Чом на мадяри пішки уночі?»
ЦЕХ ЦИРЮЛЬНИЦЬКИЙ
(за доктором Франтішком Габріелем)
Вода дзеркал горіхова пливе
На мил бруски, на ножиці й ремені.
За вікнами хідник собі живе:
Циганчуки, торговці й прокажені…
Патлата стрижка із турянських сіл,
Штудерні гонведи і левенте гонорні…
Борбіл позиркує на люстро і на стіл,
Де камфора, щітки біляві й чорні.
А від оливи —
голови масні
в ґаздинь. І в ґаздів – поріділі косми.
А чола в цих людей опуклі та ясні,
І люди ці – то про