осіннього рою.
Ворушаться у смужку осині тіла.
ГРАВЮРА «АВТОПОРТРЕТ ІЗ ЗОШИТАМИ»
Листи тужили й важчали… Писались
І листя відбулось. Нічого не було.
І песіми нічними голосами
Підполонинське повнилось село.
І демонів поверження збулося!
А завтра… завтра – черговий трюїзм.
Ця дика дебря. Пересічна осінь,
Немов людина, що не має сліз.
Та що чекати? Знову безгоміння?
Чи ті ж нічні собачі голоси?
Живу собі. Коли б прийшло уміння
Порозуміть незаймані ліси.
СТАРА ПИВНИЦЯ ПЕРЕД ПРОВЕСНОЮ
Фіолетові прапорці пролісків у чагарничі.
В калюжах, холоднуватих калюжах
Давно не ремонтована сільська вулиця.
Пробуджується березнем
Звільнена від снігу земля на осонні.
Звичайно, не скоро на пивничні двері
Прилетять метелики…
Звичайно, не скоро з’являться
Тюльпанові голівки, наче жарини.
Зате в старій замшілій пивниці
Нинішнім паростом тогорічна картопля.
Віконечко для сонця не заґратоване.
І дрімає вона – повна статків.
І не зяє, не віддає порожнечею.
А були весни, що її зовсім не відчиняли.
Були весни, що шукали квасольку в шпаринах,
Коли не було що їсти.
І пивниця німо страждала від пустоти,
Страждала на провесні
Стара добра пивниця батька.
Одухотворена паростком, запахом
Була провесною, життям…
РЕТРОСПЕКТИВА
О, скільки ти набачився мармиз —
Явити здатні міць, а то і силу.
Тще сякий-такий волюнтаризм
Чавили, наче п’явку пустотілу.
А чи уздріти жадане Лице?
Чи то фантом пустий старого Рея?
А мо, з кемаля золоте перце
Якась моя душевна панацея?!
Та біла окидь впала на ліси,
В річках стрімких померзли чорні снасті.
До крові губи ніжні прокуси,
Бо не сьогодні розпочаті страсті!
ТРАВНЕВИЙ БЛЮЗ – 1
Ні міста, ні вулиці, задиристих дзвінків,
Ні пішоходів, ні мого нерозуміння.
Є тільки дощ та цокання підків,
Є лишень полотно й папір. Невміння…
Моє, мадам, невміння, лиш моє.
Поквапно пнутися і задирати носа.
Най буде дощ! Най буде все, що є!
І ця весна, мадам, простоволоса.
Ні фірманів, ні бричок, ні таксі,
Ані в квітах рожевих твого передмістя.
Є світ і ми. І це належить всім.
Ще є весна, як і дощ пречистий.
Моя весна й мовчок. І вулиця моя.
Над виноградиками світла неба рампа.
Туди, мадам, несе нас течія.
Програємо – то в мене буде травма.
ТРАВНЕВИЙ БЛЮЗ – 2
І знов мигдаль в поштовому дворі,
І тупість збаламученого травня,
Мигдаль цвіте, як заверну за ріг.
Осудження