заперечливо хитнув головою.
– Був хліб, було масло, але я щороку під вісімнадцяте вересня пощуся… скидаю вагу…
– Ну так давай куди-небудь сходимо, – запропонував литовець.
Алік замислився.
– Можна було б у круглу чебуречну біля озера… Але чебуреки без пива не можна… А я… я ще не готовий до об'їдалівки. Як ти думаєш, наш кадебешник правду сказав? Це ж при тобі було…
– У мене пам'ять на порожню голову і тверезий шлунок не працює, – видихнув Аудрюс.
– Ти нічого не переплутав? – утупився в товариша Алік.
– Що переплутав? – здивувався Аудрюс.
– Ну… порожня голова… тверезий шлунок…
– А-а! А що я сказав?! Російську забуваю потихеньку, на хуторі по-російськи говорити ні з ким.
– Так ти так і сказав, що навколо нікого і що ти на хуторі сам.
– От і кажу, що ні з ким! – Аудрюс для переконливості своїх слів закивав. – Може, в тебе ризькі шпроти є? – запитав він. – Раніше в кожному будинку був запас ризьких шпротів!
– Звідкіля в мене ризькі шпроти? Ходімо! – Алік заклично махнув рукою.
На вулиці пахло сирою лісовою прілістю. За негустим частоколом соснових стовбурів мелькали машини, що мчали у бік Брюховичів.
За спиною у досить струнких для свого віку хіпі завелася машина. Алік обернувся, побачив за лобовим склом жовтого «москвича» обличчя сусіда по двору. Махнув йому рукою – чи то вітально, чи то запитально.
– Підвезти? – ввічливо поцікавився сусід, опустивши донизу півскла дверець.
– Угу, – кивнув Алік.
Вони всілися на заднє сидіння, жорстке і трохи колюче через пружини, що випиналися знизу.
Машина виїхала на дорогу й повернула ліворуч, у бік міста.
– Вам куди? – обернувся водій.
– Та думали в Брюховичі… у чебуречну…
– Ні, я на Повітряну, – мовив сусід і натиснув на гальмо.
– Паняй, паняй! – підбадьорив його Алік, що не бажав виходити з «москвича» і знов опинитися на вулиці перед вибором, який починав дратувати. – Там, здається, теж кафешка є!
– Еге, – пожвавився сусід. – «Кафе» на Повітряній, 24! Там такі смішні ціни! Зеник із Ткацької там нещодавно на п'ятнадцять гривень так напився, що два дні на роботу не ходив. Його там і спати залишили, от який сервіс! Спробуй у «Макдональдсі» засни! Нізащо в світі! Викинуть, як… як… – сусід-водій чи то втратив нитку, чи то просто одне потрібне слово і знову озирнувся до своїх пасажирів.
– …як тварюку останню? – запропонував свій варіант кінцівки Аудрюс із м'яким литовським акцентом.
– Ага, – кивнув погоджуючись водій.
Біля будинку номер 24 по вулиці Повітряній Алік і Аудрюс вибралися з жовтого «москвича».
– Я як назад їхатиму – загляну до вас, – напучував їх сусід-водій. – Коли що, додому підвезу!
Аудрюс, побачивши перед собою вивіску «Гастроном», одразу попрямував до входу.
– Гей, нам не туди, правіше! – крикнув йому в спину Алік і, коли литовець обернувся, вказав йому рукою на малопримітну,