проти?
Тарас провів рукою по своїй шевелюрі, не причесаній після сну.
– Гаразд, – сказав він не надто упевнено, оглядаючи блискучі великі ножиці в руці у Єжи.
Єжи розгорнув тканину, що виявилася британським прапором, пов'язав її навколо шиї Тараса. Розвернув крісло з сусідом до стіни, на якій висів портрет літньої пані.
– Пам'ятаєте, у вісімдесятих були дні Британії в СРСР? Цей прапор тоді на будинку вивісили, а потім забули зняти – двірник у нас був п'яниця. Ось я його і зняв! Дуже зручний розмір!
Гребінець гострим частоколом увійшов до волосся Тараса. Він здригнувся і завмер. Проте подальші рухи гребінця виявилися дуже плавними і не заподіяли ніяких неприємних відчуттів. Волосся податливо розляглося на голові Тараса.
– А дзеркала у вас немає? – поцікавився Тарас.
Єжи підніс до обличчя гостя кругле настільне люстерко.
– Подивіться, – сказав він. – Через п’ятнадцять хвилин ви себе не впізнаєте. У хорошому розумінні!
Дзеркало зникло, руки Єжи – в одній гребінець, у другій ножиці – затанцювали навколо голови гостя. На плечі, укриті прапором Британської імперії, посипалося зістрижене волосся.
– Бачите, – радів угорі Єжи. – Мої руки пам’ятають усе! А ви Оксану давно знаєте?
– Оксану? Так, – видихнув Тарас і спробував обернутися.
– Не ворушіться! – попросив сусід. – А то нерівно вийде. Хороша жінка. Така, знаєте, з характером… Ми з нею каву сьогодні пили… Ну й ціни тепер у кав’ярні! У мій час усе коштувало копійки!
– У ваш час? А чим вам сьогодення не ваше?
– Це я так, думки вголос. Я просто каву сам собі роблю, а пиво в громадських місцях п’ю, тому ціни на пиво знаю… Але з пивом зрозуміло – в нім алкоголь. А чого кава так подорожчала?
– Вона разом із життям подорожчала, – Тарас знизав плечима, раптом усвідомивши, що доводити сусідові нічого не треба, він же просто ділиться «думками вголос».
– Я вам потім зварю справжньої кави, яка раніше по 17 копійок була! – продовжував Єжи. – Ви на косий проділ носите?
Тарас замислився. Він раптом зрозумів, що не знає, як він носить волосся. Просто причісує його, і все.
– Я без проділу, так просто.
– Можна і без проділу, – кивнув Єжи, обійшов крісло, оглядаючи результат роботи своїх рук, зупинився.
– Освіжити? – в його руках з'явився скляний флакончик одеколону.
Тарас кивнув.
Солодкувато-спиртовий запах нагадав Тарасу про неприємний запах у коридорі в Єжи. Тут, у кімнаті, й до одеколону запах був нормальним.
– Там у вас у коридорі чимось пахне, – задумливо мовив Тарас.
– Так, знаю! Мишка померла, ледве знайшов її під підлогою. Вже виніс. Скоро вивітриться. Ось вам дзеркало.
Тарас узяв кругле настільне люстерко знову в руки, оглянув своє волосся й залишився задоволений: Єжи акуратно й цілком професійно вкоротив його зачіску, надавши обличчю більш доглянутого вигляду.
– Бачите,