до кінця 1240 року Києвом офіційно володів сильний руський князь Данило Романович Галицький. Фактично ж «матір'ю міст руських» управляв його воєвода Дмитро Ейкович. Героїчна оборона Києва почалася 11 грудня (за іншими даними трохи раніше). З боку, де ліс примикав до міських воріт, татари почали використовувати стінобитні знаряддя. У результаті стіни звалилися і татаро-монголи увірвалися в місто після дев'ятиденної облоги.
За ніч кияни побудували нову стіну навколо Десятинної церкви. Супротивник прорвав і цю оборону. Багато жителів сховалися в самій церкві. Монголи не стали штурмувати храм, а просто зруйнували його таранами. Повалені стіни похоронили під собою всіх, хто шукав у церкві притулку. У місті йшов грабіж, все горіло. У живих залишали тільки тих, кого можна було забрати в полон, у тому числі і ремісників з їх родинами. Через деякий час західні мандрівники, що проїздили в ставку хана через Київ, були уражені картиною запустіння в колись квітучому місті.
Після взяття Києва татаро-монголи рушили далі на захід. Вони вторглися в Галицько-Волинські землі. Армія царевичів Чингізидів двома потоками попрямувала до Польщі, а сам Батий – до Угорщини. Через Угорщину, Тис і Дунай монгольські війська дійшли до Адріатичного моря, але потім у 1241 році Угедей відкликав царевичів на черговий курултай. Батий на нього не поїхав, але не став малими силами продовжувати західні завоювання і повернувся в Поволзькі землі, де близько 1243 року заклав первісну столицю Білої, або, за західноєвропейськими джерелами, Золотої Орди, що стала його постійною ханською ставкою.
Битва у Синіх Вод. Включення значної частини території України до складу Великого князівства Литовського
Свого часу Велике князівство Литовське було однією з найсильніших держав Європи. Це зараз Литва часто «позначена на карті цифрою», а в XIV столітті ця країна охоплювала території нинішніх Литви, Білорусі і значної частини України.
Посилення великокнязівської влади в Литві привело до об'єднання основних литовських земель у Велике князівство Литовське під владою Міндовга (середина 30-х років XIII в. – 1263), що захопив також деякі білоруські землі (Чорну Русь). Утворення Великого князівства Литовського було прискорено необхідністю об'єднатися для боротьби з агресією німецьких хрестоносців, що посилилася з початку XIII століття. Литовські війська здобули великі перемоги над лицарями в битвах при Шяуляї (1236) і Дурбі (1260).
До територіальних загарбань на ослабленій усобицями і боротьбою з монголами Русі Литовська держава приступила в середині XIII століття, після того, як у її складі була об'єднана основна частина власне литовських земель. Треба сказати, що литовці, легко приймаючі місцеві звичаї, мову і релігію, що зберігали привілеї місцевих правлячих верств, здавалися слов'янському населенню прийнятнішими господарями, ніж жорстокі азіати. Власне, Велике князівство Литовське стало єдиною в Східній Європі організованою силою, яка могла дати відсіч Орді.
У княжіння Гедиміна (1316–1341), Ольгерда (1345–1377)