За час існування цієї фортеці козаки відбили напад кримського хана, проте у зв'язку з браком сил вимушені були покинути острів. В останню чверть XVI століття на Запоріжжі вже була постійна козацька варта. З часом, у міру накопичення сил, походи козаків як по суші, так і на козацьких човнах – чайках – на татарські і турецькі володіння стали частішими. Як правило, ці походи носили сезонний характер – влітку козаки збиралися на Січі, а взимку Січ існувала лише як форпост.
Приводом для утворення постійного поселення за дніпровськими порогами послужили заходи польського уряду як по відношенню до південно-руських земель взагалі, так і по відношенню до козацтва зокрема. Люблінська унія 1569 року, в результаті якої з'єдналися Польща і Литва, привела до розповсюдження польських порядків, в тому числі абсолютне закріпачення селян, на українські землі. Незгодні з таким станом речей селяни почали збиратися в низов'ях Дніпра, займаючись тут промислами і війною з татарами. Це було тим більше неминуче внаслідок того, що польський уряд не мав достатньої сили для захисту території України від татарських набігів. Це стихійне військо завдавало польському уряду найбільше мороки не стільки своїми самостійними набігами на сусідів, скільки протидією польській владі. Тому бажання поляків підпорядкувати собі запорожців було цілком закономірним.
Основною заслугою Запорізької Січі був, поза сумнівом, захист земель (причому не можна сказати, що тільки українських) від турецько-татарської агресії. Козаки укріпили фортифікаціями міста, створили військову охоронно-захисну, розвідувально-сторожову систему оборони меж України, що проіснувала впродовж трьох століть. Постійно діяли пости, форпости, сторожові загони, що контролювали степові дороги і річкові переправи, за допомогою оригінальної сигналізації населення попереджалося про просування татарських орд. Якщо говорити про значення козацтва в усесвітньому масштабі, не можна не відзначити воєнне мистецтво, що перевершило існуючі тоді стратегію і тактику феодальних європейських армій.
Люблінська унія 1569 року
Процес об'єднання Польщі і Литви, який був початий укладанням у 1385 році Кревської унії, через двісті років завершився підписанням унії в Любліні. В Україні цей союз оцінюють неоднозначно, враховуючи політику Польщі на належних їй непольських територіях. У будь-якому випадку, заснування в Східній Європі нової колосальної по розмірах держави стало важливою подією епохи не тільки для України і східноєвропейського регіону, але і для всього континенту.
Польща здавна прагнула укласти міцний союз із Литовською державою. Союз із Польщею повинен був допомогти литовським магнатам позбавити вплив магнатів українських і білоруських. З іншого боку, литовці побоювалися опинитися в ролі підлеглої нації.
За такий союз беззастережно виступало місцеве литовське і українське середнє і дрібне дворянство, сподіваючись позбавитися від владицтва крупних землевласників і отримати ті самі традиційні привілеї,