ситуації легко може абстрагуватись від конкретних часових обставин і переходити кордони своїх епох. Отже, комізм слова – тимчасовий і скороминучий, комізм ситуацій – якщо й не може, натурально, бути вічно, то принаймні, прагне цього, він тривалий і живучий.
Неправильно було б сказати огульно, що Остапові Вишні бракує зовсім комізму ситуації, він трапляється в нього подекуди, ну хоч би взяти, приміром, його фейлетони «Як я рибу ловив», «Підмолоджування», «Геть сором», але це, власне, вийнятки. Гумор О. Вишні спирається, насамперед, на комізм вислову, часто комізм зрусифікованого вислову, або ще гірше комізм (якщо це можна серйозно назвати комізмом) вульгарщини, досить прозорого натяку на елементи звичайнісінької порнографії.
Ось кілька зразків цього непевного комізму вислову чи гумору русизму: «Праведні слова… Іменно підходити й іменно «вміючи…» «І замість «смички» получилось саме «ох»… «согласний, товаришочки, согласний…» «розрішилась благополучно, «юринда», «заміченіє» «Кирпаті гори» (розумній – Карпати Б. В.), «Ох, і харрашо на селі!..» До речи: О. Вишня чогось вважає за вельми дотепний цей вислов «харрашо», «хароший», і він не може по доброму розлучитись із ним у одному фейлетоні, а й далі багато разів уживає його на розвагу нашому сільському читачеві, що жадібно ковтає те, «не мудрствуя лукаво», й на потіху аматорам «малоросійських вещичок».
Мова мовиться, розуміється, не про так званий «сказ», що поза своєю комічною стороною подає живу, з життя, з побуту взяту, картину, а про дешевий спосіб насмішити «до нікуди» свого читача. Проте в О. Вишні можна натрапити подекуди й «сказ», взяти, наприклад, гумореску «Охорона народнього здоров'я»:
«Чи-лі какая, примєрно, «бешиха», чи там «глаз» чи «пристріт» чи «сояшниця», – баба етая, ну, как ото рукою знімаєть… Такая ото баба… Уп'ять-же таки: «зуби», «переполох», «простуда», чи-лі какой нібудь вас «огник» поприщить, – усьо ето баба Палажка достоменно проізойшла й на все єті болісті їй просто таки вроді наплювать…»
Та в тому-то й біда, що за «сказом» ідуть у О. Вишні зловживання покрученим словом, русизмом, і сумлінний критик міг би списати багато паперу, виписуючи та підраховуючи оту «юринду» та «харрашо», але я гадаю, що цю роботу можна з легкою душею покласти на дозвілля статистиків.
Остап Вишня виробив собі кілька штампованих засобів і раз-у-раз орудує ним, не турбуючись за те, як, кінець кінцем, читач сприйматиме їх. Адже-ж ці гуморески були розраховані на газету, на одноденне читання, а не на три томи «усмішок». Ось зразки цього Вишневого засобу, що може й веселять «медлительного в движениях малоросса», але набридають хоч трохи культурнішому читачеві: «Великі ножиці, грізні ножиці, гострі ножиці, розчепірені ножиці… Отакенні ножиці…» Чи ще: «Село – це така собі територія, а на тій території хати, хліви, льохи й церква… Поміж тими хатами вулички… У льохах нема нічого, бо давно вже поїли… На церкві хрест, а на хресті галка… Хрест золотий, а по позолоті по тій – купочки