Павла Михайловича (Остап Вишня) – приговорить к расстрелу с заменой заключением в исправтрудлагерь сроком на десять лет, считая срок с 7/ХII.33 г.». Москва замінила розстріл «десятирічкою».
У книзі наказів по особовому складу Котласького перевалочного пункту за 1934 р. (її копія зберігається в місті Ухті в архіві об’єднання «Коминефть») мені пощастило 1989 р. відшукати такий документ:
«Приказ по Котласскому перевалочному пункту
Ухтпечлага ОГПУ 11 апреля 1934 года № 99 гор. Котлас 4
Прибывшего из Харьковского домзака для отбывания меры социальной защиты з/к Губенко Павла Михайловича зачислить в списки перпункта с сего числа.
Основание: С[лужебная] записка У[четно-] Р[аспределительной] Ч[асти]».
Як розповідала Варвара Олексіївна, із Харкова до Котласа ув’язненого супроводжували у вагоні аж три конвоїри як особливо небезпечного політичного злочинця. А далі був піший етап до столиці Ухтпечлагу міста Чиб’ю. Як свідчить запис в обліковій картці Ухтинського архіву Республіки Комі, Остап Вишня «прибыл в лагерь 18.IV.34 [из] Харьковского д[ома] з[аключения]. Наименование лагеря – Ухтпечлаг НКВД». Розташування табору не вказано, але було це ще, очевидно, не місто Чиб’ю, бо відстань між ним і Котласом дорівнювала 600 км. Невідомо, якого числа письменник вирушив у свій перший етап, що, як видно з листів В. О. Маслюченко, викликало цілком природні асоціації з етапом Чернишевського та інших царських каторжників, бо у книзі наказів за квітень-травень 1934 р. зазначено лише кількість етапованих по певних числах.
Із червня 1934 р. по 1 лютого 1935 р. Остап Вишня перебував у місті Чиб’ю, де працював у редакції табірної газети «Северный горняк», на якій поряд із силуетами Леніна – Сталіна містилися заклик «Пролетарии всех стран, соединяйтесь!» і попередження «Запрещается выносить за пределы лагеря». Про роботу в редакції цієї газети найкраще розповідають записи табірного щоденника «Чиб’ю» (1934). Його, очевидно, Варварі Олексіївні передав Павло Михайлович у вересні 1935 р. під час їхньої розлуки в Кедровому Шорі.
Остапові Вишні волею трагічних обставин судилося стати літописцем першої (ювілейної) п’ятирічки Ухтпечлагу. На початку літа 1934 р., коли він опинився в Чиб’ю, очевидно, у начальника Ухтопечорських таборів Якова Мойсейовича Мороза (справжнє прізвище – Іосема), виникла ідея увічнити героїзм освоєння Півночі окремою книжкою. Творчих сил для цього було достатньо. Тільки в таборах міста Чиб’ю перебували, крім Остапа Вишні, узбецький поет і колишній нарком освіти республіки Манон Абдулайович Рамзі та російський поет і журналіст Євгеній Лідін (справжнє прізвище – Барятинський). Книжку, як видно з листування і щоденника Остапа Вишні, було підготовлено, і перший її примірник надіслано для ознайомлення в ГУЛАГ, бо вона нібито мала вийти в Москві. Доля надісланого у столицю примірника невідома, але в Центральному державному архіві Республіки Комі в Сиктивкарі мною було виявлено підготовчі матеріали до цієї книжки, зокрема й рукописи багатьох нарисів Остапа Вишні, про що варто сказати докладніше.
Книжка