торжеств.
Этот план нами в деталях был обсужден и отвергнут, т. к. здесь могло иметь место ряд непредвиденных случайностей, как-то: граната могла не попасть на трибуну и разорваться, не причиняя никакого вреда намеченному лицу, или совсем не разорваться, что в одинаковой мере не достигло цели и провалило новый метод борьбы – нашей организации.
Окончательно решено было держаться первого варианта, т. е. нападения в здании ЦК во время приема делегации, и план этот не был осуществлен лишь потому, что по неизвестным мне причинам в приеме было отказано…»
Запитання. Розкажіть докладніше, що ви знаєте про терор, що його мала застосовувати Ваша контр-революційна запільна організація.
Відповідь. Само собою розуміється, що всяка контр-революційна організація, яка ставить своєю метою повалення Радянської Влади, тоб-то знищення Влади примусовим способом, способом зброї, не може, здійснюючи цю свою мету, не вживати терору, як от повстання, збройної боротьби і т. п. Це – зрозуміло. Інша справа – індивідуальний терор, атентати на окремих представників партії і Влади, що їх організація вважала за найголовніших винуватців запровадження політики, ворожої політиці контр-революційної організації.
Наскільки я можу собі пригадати тепер і більш-менш уявити справу про терор – бо балачки про індивідуальний терор почалися при мені і зо мною в той період (після смерти Хвильового) мого життя, який (період) я не можу вважати для себе за нормальний (паталогічний, хоробливий стан психічної депресії, фізичної хоробливості, істерічності, нервової неурівноваженості) – справа виглядала так.
Організація провалилась. Це було ясно. Арешт Ялового, самогубство Хвильового і т. д. – все це ознаки, що організації вже нема, що позалишалися поодинокі її члени, які також чекали на викриття й на арешти – треба було довести і членам організації і Владі, що, мовляв, хоч організація і провалилася, та все ж таки – ми ще в силі, ми ще маємо і силу, і можливість «гримнути дверима» востаннє, подаючи тим самим надію, що ще не все загинуло.
Такі балачки провадились нами на помешканні в Ірчана, коли був присутний Ткачук. Про це говорив мені і Досвітний, і я з цими балачками погоджувався.
Правду, казавши я ходив увесь час тоді в якомусь тумані, байдужий до всього і до всіх, з повсякчасними головними болями, з незовсім координованими й нормальними вчинками, викликаючи у близьких своїх і в лікарів, що мене лікували, побоювання за мій психічний стан.
Я не вдумувався глибоко в те, що говорилося, я погоджувався з усим і на пропозицію членів організації (Озерський, Досвітній, Ірчан) погодився бути виконавцем замаху на т. П. П. Постишева. Говорилося про те, що П. П. Постишев має невдовзі прийняти (балачка відбувалася в жовтні м-ці) делегацію письменників і в цей саме час я мав учинити на його замах. Як саме, з чого стріляти, як стріляти – у ці деталі я не вдавався, і чи були ці деталі розроблені, я не пам’ятаю.