я почув ці думки уголос від брата. Ми з Юрою сиділи перед старою хатою в селі Бучак, де літом 1967 року відбувалися зйомки його фільму «Вечір напередодні Івана Купала». Протягом наступних років я залишався і досі залишаюся причарованим цією версією призначення української хати, але одна справа – версія, а інша справа – сюжет фільму. Мені (студенту) одразу захотілося перетворити версію на сюжет, але сюжет вперто не складався. Я фантазував, вигадував, шукав про толоку в літературі, у живописі, у казках – ніде нічого знайти не міг. Навіть в українських піснях, у яких є про все, про толоку – ані звуку (мораторій на спогади про толоку – ще одна її таємниця).
Дуже захотілося порушити цей мораторій, тож я продовжував свої спроби та пошуки. Не зміг знайти про толоку навіть у Тараса Шевченка, але гортаючи сторінки «Кобзаря», прочитав: «У тієї Катерини хата на помості». Подумав: Нарешті! Це, мабуть, про хату!
Виявилося – про любов. І про війну.
Далі сюжет склався сам: Продається незавершена війна. Не дорого і в хорошому стані.
В якийсь момент знадобилася допомога Івана Миколайчука (згадалася розповідь Івана про своє дитинство, яка мене свого часу вразила). Коли я почув цю розповідь, спитав, чи записана вона в Івана як сценарій, чи збирається він екранізувати цю сторінку своїх спогадів. Почув, що не записана. До екранізації не дійшло – невдовзі Іван помер.
Сценарій, що почався з розмови з братом, розшукав свій сюжет у рядках балади про Катерину, звернувся по допомогу до спогадів легендарного українського актора: Іллєнко, Шевченко, Миколайчук – у цьому трикутнику я складав сюжет фільму, а тепер продовжую шукати таємницю толоки в кіноповісті «ТОЛОКА. КРАЄВИД З ВІКНА ХАТИ».
Була ще одна важлива грань – добровольці та волонтери АТО, до яких я їздив протягом 2014–2016 років, показував «ТойХтоПройШовКрізьВогонь» у бліндажах, на блокпостах і просто неба. Возив з собою також фрагменти незавершеної «Толоки». Показував, коментував, слухав.
Поступово силуети дійових осіб почали виростати до неочікуваних масштабів, пропонувати мені свої міфи, символи, забобони. Один із персонажів став батьком дванадцятьох синів, інший (божевільний) почав виписувати божевільним довідки, що лікували краще за пігулки, хтось полював на кульову блискавку, хтось тікав від неї, хтось попереджав учасників драми про наслідки, раз по раз розповідаючи казку про Катерину, хтось порушував Закони Запорізької Січі, хтось захищав ці Закони, хтось вбивав, хтось народжував…
«Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком
За край світа зазирає,—
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину».
Ці гіганти – герої, монстри, символічні персонажі, велетні та гноми, лихі люди, а також добрі сусіди, знайомі та незнайомі оточували Катерину в сценарії з усіх боків, а вона вперто скликала толоку за толокою – кожен виконував своє призначення.
Михайло Іллєнко,
автор кіноповісті