на собі волосся)
Усе проти мене гуртом сприсяглося:
Діброви, гори, озера і ріки,
Шляхи його губляться в мряці,
Скеля упасти на нього готова.
Люде ж, о люде, нехай би піймала,
Було би по ньому! Та я нізавіщо
Не дам його – вирву з обнять самій смерті!
(Звертається до Сольвейги)
І як же не дивно? Це справді мій син,
Що вмів лиш грозити й плести теревені,
Що вмів попід хмари гуляти на рені,
Язиком до неба сягати з долин?
Той сам… І не знаю – радіти чи плакать?…
Удвоє ми з Пером недолі зазнали –
Бо знать тобі треба, що муж був пияк,
По селах ганявся, строїв небилиці,
Котилися гроші, неначе з криниці,
Я ж радити в горю не вміла ніяк.
Удвох ми із Пером трималися хати
Й старались як-небудь журбу розганяти,
Боротись з судьбою не було в нас сил,
Поглянуть їй в вічі не було відваги,
А всякому треба потіхи, розваги,
Як рибі водиці, а пташечці крил.
Один її найде у чарці, а другий
Шукає – чим міг би себе обмануть.
І ми розважали себе казочками
Про князів, царівен, про кляті клади,
Про тролів триглавих, страшних вовкулаків,
Докіль не до краю дійшли. Хто б подумав,
Що хлопцю не зійдуть казки ці від ума?
(Знову перелякано)
Гу, що за гомін? Троль чи лісовик!
Пер! Пер! Це він – це хлопця мого
крик!
Вибігає на горбок й дивиться крізь озеро в далечінь. Батьки Сольвейги й Гельга приєднуються до неї.
Оза: Живого духа довкруги нема.
Чоловік: (вдумливо) Це зле для його.
Оза: (крізь плач) Зблукана овечка.
Чоловік: (лагідно потакує) Пропаща.
Оза: Ні! Цього ви не кажіть,
Він парень годен! Другий би радів.
Чоловік: Безглузда!
Оза: Хай безглузда я для тебе,
Та хлопця мого ображать не смій!
Чоловік: (ще більш понуро з лагідним поглядом)
Твій син пропащий. Камінь в нім, не серце.
Оза: (перелякано)
Не вірте! Бог не є такий жорстокий!
Чоловік: А вмів би він спокутувать гріхи!
Оза: (палко) Ні. Та він вмів їздити по небі.
Жінка: Бог з вами!
Чоловік: Що ви кажете?
Оза: Нехай!
Та знайте – син мій гори переборе,
Нехай лиш тільки вибесь з колодок!
Чоловік: Колись його побачиш на гіллі.
Оза: (кричить) Сохрань нас, Боже!
Чоловік: Кат його, як всилить,
То каяття його униз похилить.
Оза: (приголомшена)
Ви з горя мого смієтесь! Ходімте!
Чоловік: Ходім спасати грішну душу!
Оза: Коли в багні він – витягнем на сушу!
Як в силі тролів – вдаримо у дзвони.
Чоловік: Гм. Тут доріжка.
Оза: Хай вас Бог хоронить
За вашу ласку.
Чоловік: Діло християн.
Оза: Значиться –