чиста
І це для мене?
Сольвейга: Все для тебе тільки!
Тепер ти мусиш всім для мене стати.
(У сльозах)
Найтяжче було з Гельгою прощатись…
Та тяжче ще із батьком тихим-кротким,
Та тяжче всіх із ненькою… з усіми!
Пер Ґінт: А знаєш ти про це, моя дитино,
Що я не маю ні кола, ні тину?
Сольвейга: Невже ж була б я з всім тим розійшлася
Для скарбів світа, з чим душа зрослася?
Пер Ґінт: А знаєш ти, що хай там за горою
Мене хто стріне, то кінець зі мною?
Сольвейга: На що слова тут тратить без потреби –
Усе те знаю і прийшла до тебе.
Пер Ґінт: Так геть запори й замки дерев’яні!
Немає місця тут брудним думкам,
Коли поріг ти мій переступила,
Моя хижина замінилась в храм!
Позволь, царівно, хай на тебе гляну,
Вгору підійму вибрану, кохану,
Одежі край устами доторкну!
Повір, не зблуджу по крутих стежках.
Не впаду – сонце несучи в руках!
Візьму тебе, піднявши вгору руки,
Аби тебе собою не скалять
І понесу на ясні ниви-луки,
Де заворожені квітки про щастя снять…
Моє ти сонце, ти дитя пещене!
Й подумать тільки– ти цвітеш для мене?
Та знай – тужив до тебе я весь час,
Для тебе я строїв у лісі хату,
Для тебе я звалю її і враз,
Нову з підвалин вистрою палату!
Сольвейга: Нову чи ні – там гарно, де ми в двох,
Тут легко дихать повними грудьми,
А там внизу так вузько, душно-парно.
Тікала я відтіль, немов з тюрми,
А тут у тому шумі скільки мрій
І тонів скільки в цій тиші – тут гарно!
Пер Ґінт: І певна ти в цьому, ламаєш всі мости?
Сольвейга: Потік, що ним пливу, не вміє взад плисти.
Пер Ґінт: Моя ти вся! Війди в нутро, як пані,
А я піду набрати в лісі дров;
Нехай горить, весь час сторожитиму грані,
До приказів твоїх стоятиму готов.
(Відчиняє двері. Сольвейга входить у хату. Пер стоїть хвилину спокійно, нараз вибухає голосним сміхом і радісно підстрибує)
Царівно ти моя, віднайдена, здобута!
Тепер є в мене ціль – новий терем здвигнути.
Бере сокиру і йде. Цієї самої миті виринає з корчів пристаркувата жінка в подраній зеленій намітці, за нею йде, спотикаючись, огидний хлопчисько із фляжкою в руці.
Жінка: Здорові були – Пере Легкодуху!
Пер Ґінт: Це що? Це хто?
Жінка: Старі, давні знайомі.
Моя хатина тут при твоїм домі –
Сусіди ми.
Пер Ґінт: І я цього не знав?
Жінка: Як дім строїв ти, мій тоді ж ставав.
Пер Ґінт: (хоче йти)
Спішусь.
Жінка: Як завше. Тільки – як біжи,
Та я тебе чи сяк, чи так – догоню.
Пер Ґінт: Тут помилка.
Жінка: Я раз лиш помилялась;
В той день, як ти обіцював мені.
Пер Ґінт: Обіцював? Кому? Якого чорта?
Жінка: