Одначе Сіддхартха зостався на кілька днів у селі, пригощав селян, дарував їхнім дітям мідяки, погуляв на весіллі й повернувся до міста вельми вдоволений. А Камасвамі почав докоряти йому за те, що він не повернувся одразу, згаяв час і розтринькав гроші. І відповів Сіддхартха:
– Годі тобі, любий друже, сваритися! Сваркою ніхто ще нічого не добився. Якщо ми зазнали збитків, то я їх покрию. А поїздкою я задоволений вельми. Я зазнайомився там з багатьма людьми, подружив із одним брахманом, на колінах у мене гуцалися діти, селяни водили мене по полях, і ніхто й не подумав, що я – торговець.
– Усе це чудово! – вихопилось у Камасвамі. – Але ж ти, дозволь мені так гадати, – насправді торговець! Чи ти їздив туди лише задля втіхи?
– Ну звісно! – усміхнувся Сіддхартха. – Я, звісно, їздив туди задля втіхи. А задля чого ж іще? Я побачив людей, побачив, де люди живуть, відчув їхню довіру й гостинність, я знайшов там товариша. А от якби я був Камасвамі й збагнув, що оборудка не вийшла, я розлютився б і поспішив одразу назад. І однаково згаяв би час і витратив гроші. А так я з приємністю збавив кілька днів, повчився, потішився і не завдав своїм гнівом та гарячковістю шкоди ані собі, ані людям. І якщо я приїду колись туди ще раз – скажімо, щоб закупити пізній урожай рису чи ще чогось, – то милі ті люди зустрінуть мене привітно й радо, і я похвалю себе, що першого разу не гарячкував і не обурювався. Отож угамуйся, друже, не сварись і не псуй собі крові! А як настане день і побачиш, що цей Сіддхартха завдає тобі шкоди, то скажи тільки слово, і Сіддхартха піде своєю дорогою далі. А поки що годі-бо нам сваритись.
Марно намагався купець переконати Сіддхартху й у тому, що він їсть його, Камасвамі, хліб. Сіддхартха відповідав, що їсть власний хліб, навіть більше – обидва вони їдять, мовляв, хліб чужий – хліб усіх людей. Ніколи Сіддхартха не переймався клопотом Камасвамі, а їх купець мав доволі. Коли котрась із справ ось-ось мала скінчитися невдачею, чи коли вони мали втратити партію краму, чи коли хтось із боржників не міг повернути гроші, Камасвамі жодного разу не щастило переконати свого компаньйона, що не завадило б трохи замислитись, похвилюватись, розгніватись чи й недоспати ніч. А коли Камасвамі закинув Сіддхартсі докір – мовляв, усе, що Сіддхартха вміє, він навчився у нього, купця, то дістав таку відповідь:
– Ти, голубе, зі мною більш отак не жартуй! Я навчився у тебе, скільки коштує кошик риби та що можна злупити за позичку. Ось яка в тебе наука! А думати я, Камасвамі, навчився не в тебе. Ліпше ти сам би повчився цього у мене.
Але душа його до торгівлі не приверталася. Справи йшли добре, гроші на Камалу він мав і мав куди більше, ніж йому було треба. Одначе в усьому іншому Сіддхартха виявляв інтерес і співчуття лиш до людей, чиї справи, турботи, ремесло, радощі й глупства доти були йому чужі й далекі, як місяць у небі. І як легко вдавалося Сіддхартсі з усіма знаходити спільну мову, з усіма жити в злагоді, вчитись в усіх, так само важко було йому змиритися з думкою, що від людей його щось відділяє, а саме: саманське минуле. Сіддхартха