спогади, а ще метрики й родоводи для своєї праці.
Енн поцікавилася в пані Брайс, чи в них, бува, немає якихось старих записів. Пані Брайс похитала головою.
– Ні, наскільки я знаю. Хвилинку… нагорі стоїть стара скриня дядька Енді, – пожвавішала вона. – У ній могло б щось знайтися. Він колись плавав зі старим капітаном Принглом. Я зараз вийду спитаю Данкана, чи можна вам в ній понишпорити.
Данкан передав, що Енн може нишпорити всюди, де їй заманеться, і якщо вона «вискіпає якісь ДУКУМЕНТИ», то може забрати їх собі. Він так чи інак планував спалити корабельні записи, а в скриню поскладати реманент. Тож Енн скористалася дозволом, але тільки того й знайшла, що старий пожовклий щоденник, або судновий журнал, який Енді Брюс, схоже вів усі роки своєї служби. Енн скрасила понурий ранок тим, що захоплено читала його журнал. Енді знався на моряцькому ремеслі й не один раз виходив у море з капітаном Абрагамом Принглом, на котрого він, вочевидь, молився. Щоденник ряснів одами, написаними з помилками, капітановій відвазі й винахідливості, особливо під час однієї безрозсудної затії обігнути Мис Горн.[9] Проте, схоже, його захоплення не поширювалося на Абрагамового брата, Майрома Прингла, що теж ходив під вітрилами, щоправда, він був капітаном іншого судна.
«Сьогодні був у Майрома Прингла. Дружина його збісила, а він встав і вилив їй в обличчя склянку води».
«Майром повернувся. Його корабель згорів, і вони сіли на шлюпки. Ледь не вмерли з голоду. Зрештою, С’ЇЛИ Джонаса Селькірка, який застрелився. Жили з нього, поки їх не підібрала ‘‘Мері Дж.’’ Майром це сам мені РОСПОВІВ. Мабуть, думав, що жарт вдалий».
Енн здригнулася, прочитавши цей останній запис, що був тим більш відразливий, що безпристрасніше його констатував автор. Тоді Енн віддалася на волю мріям. У щоденнику не було нічого, чим пані Стентон змогла б хоч якось скористатися, однак хіба він не зацікавить панну Сару й панну Еллен, адже тут стільки написано про їхнього улюбленого старого батька? А що, якби їй надіслати його? Данкан Брайс сказав, що Енн може розпоряджатися щоденником на свій розсуд.
Ні, вона не надішле. Чого б вона мала старатися догодити сестрам Прингл чи роздувати їхню сміховинну пиху, яка й вже й так забагато роздута? Вони спочатку заповзялися вижити Енн зі школи, і їм це вдавалося. Вони зі своїм кланом завдали їй поразки.
Того вечора Вілфред відвіз її додому до Лопотливих Тополей, і обидвоє почувалися задоволені. Енн вдалося вмовити Данкана Брюса, щоб Вілфред завершив навчання в Саммерсайдській школі.
– Тоді за рік я справлюся з Королівським педагогічним коледжем, а тоді навчатиму сам. Як я колись зможу вам віддячити, панно Ширлі? Дядько нікого б не послухався, проте ви йому подобаєтеся. Він зізнався мені в повітці: «Рудоволосі жінки могли завжди крутити мною, як заманеться». Та, як на мене, ваші кучері тут ні до чого, панно Ширлі, хоч вони й розкішні. Справа у ВАС».
О другій ночі Енн прокинулася й вирішила, що надішле в Кленовий Пагорб щоденник