відчиняються… ви ж знаєте. Востаннє ми відчиняли їх минулої весни, коли влаштували генеральне прибирання. Це вже остання крапля.
Парадні двері дійсно не піддавалися… проте Ребекка Дью розпачливим ривком їх розчахнула і провела відвідувачок з Кленового Маєтка до вітальні. «Дяка Богові, ми нині розпалили камін, – подумала вона. – Я тільки сподіваюся, що на дивані не залишилася шерсть Того Котиська. Якщо на сукні Сари Прингл опиниться котячий ворс з нашої вітальні…»
Уявити собі наслідки того Ребекка Дью просто не зважилася. Вона піднялася у вежу й закликала Енн до вітальні, після того, як панна Сара поцікавилася, чи панна Ширлі вдома, а тоді вирушила на кухню, просто згоряючи від цікавості, що заради всього святого змушує старих панн зустрітися з панною Ширлі.
– Якщо запахло ще якимись цькуваннями, – зловісно мовила Ребекка Дью.
Сама Енн з відчутним неспокоєм спустилася до вітальні. Невже вони прийшли, щоб із колючою насмішкою повернути їй щоденник?
Коли Енн увійшла, її зустріла низенька, зморщена й сувора панна Сара, що заявила без усяких передмов:
– Ми прийшли з капітуляцією, – гірко сказала вона. – Що ще нам залишається… звісно, ви знали все, коли знайшли той скандальний запис про бідолашного дядька Майрома. Це вигадки… це не може бути правдою. Дядько Майром просто підіймав Енді Брюса на глузи. Енді так легко брав усе за чисту монету. Та кожен, хто не належить до нашої родини, залюбки повірить у його слова. Ви знали, що ми б перетворилися б на посміховисько… й гірше. Яка ви розумна. Ми це визнаємо. Джен вибачиться й надалі буде поводитися чемно. Я, Сара Прингл, даю вам своє слово. Будь ласка, пообіцяйте, що не розкажете пані Стентон… нікому не розкажете… ми зробимо все, про що ви попросите… все.
Панна Сара зім’яла свою тонку мереживну хустинку у своїх тендітних руках, на яких проступали блакитні вени.
Вона буквально тремтіла.
Енн витріщилася на неї із жахом… і здивуванням. Нещасні старенькі! Вони, було, вирішили собі, що їх шантажують!
– Що за прикре непорозуміння! – вигукнула вона, вклавши тремтячі долоньки панни Сари у свої. – Я… Мені навіть не снилося, що ви подумаєте, ніби я намагаюся… я прислала вам той щоденник, бо вирішила, що ви б хотіли одержати всі ті цікаві деталі про свого славнозвісного батька. Я й не думала нікому показувати чи розказувати про той інший невеличкий запис. Я вирішила, що він не має ні найменшого значення. І завжди так уважатиму.
На хвилю запала мовчанка. Тоді панна Сара обережно вивільнила свої долоні, приклала хусточку до очей і сіла на диван, а її витончене зморшкувате обличчя вкрилося легким рум’янцем.
– Ми… ми помилилися, дорогенька. і ми… ми ставилися до вас просто огидно. Ви нас вибачите?
За пів години… пів години, протягом якої Ребекка Дью ледь не вмерла, сестри Прингл пішли. Ті пів години точилася дружня розмова навколо недражливих записів у щоденнику Енді. Біля парадного входу панна Сара… що не мала ні найменших проблем зі слухом під час розмови… на хвильку відвернулася