прикрощів було в нашій парафії від тих двох язикатих і брехливих доньок колишнього пастора, то на всі витівки юних Мередітів можна з легкістю заплющити очі.
– Зрештою, пані Блайт, люба, вони дуже добрі діти, – мовила Сьюзан. – Їм, звісно, грішків не бракує, але, мушу визнати, це краще, аніж якби вони були аж надто чемні й аж приторні від того. Я лиш гадаю, що не годиться їм бавитися на цвинтарі, і при цій думці я й залишуся.
– Але вони насправді бавляться там дуже тихо, – намагалася знайти виправдання дітям Енн. – На цвинтарі вони не бігають і не кричать так, як деінде. А з Веселкової Долини деколи долинають такі крики! Хоча, гадаю, немалий внесок у це роблять і мої розбишаки. Учора ввечері вони там розігрували бій, і тому, як каже Джем, їм довелося голосно кричати, імітуючи звуки битви, бо артилерії в них не було. Джем зараз саме в тому віці, коли всі хлопці хочуть стати воїнами.
– Ну, дякувати Богу, воїном він не стане, – сказала панна Корнелія. – Мені ніколи не подобалося те, що наших хлопців відряджали на ту різню до Південної Африки. Але вона закінчилася, і малоймовірно, щоб коли-небудь трапилося щось схоже. Здається, світ стає якимсь розсудливішим. А щодо Мередітів, то я вже багато разів казала й скажу ще раз, що все було б добре, якби в пана Мередіта була дружина.
– Я чула, що минулого тижня від двічі навідувався до Кірків, – сказала Сьюзан.
– Що ж, – замислено мовила панна Корнелія, – як правило, я не схвалюю, коли пастор одружується з кимось зі своєї парафії. Це його псує. Але в цьому випадку нічого поганого не станеться, бо всі люблять Елізабет Кірк, а ніхто більше не виявляє бажання стати мачухою тих дітисьок. Навіть дівчата Гіллів на нього й не дивляться через це. Ніхто й не бачив, щоб котрась із них підбивала клинці до пана Мередіта. Елізабет була б для нього доброю дружиною. Але біда в тому, що на вигляд вона надто груба й неотесана, Енн, любонько, а пан Мередіт, хай який він завжди замислений, та жіночу красу цінує, як і всякий чоловік. Коли йдеться про це, він не ТАКИЙ уже й не від світу цього, повірте МЕНІ.
– Елізабет Кірк – хороша жінка, та подейкують, що всі, кому доводилося ночувати в кімнаті для гостей у домі її матері, замерзали ледь не до смерті, пані Блайт, люба, – похмуро мовила Сьюзан. – Якби я гадала, що маю право висловити думку щодо такої серйозної справи, як одруження панотця, то сказала б, що кращої дружиною для пана Мередіта була б кузина Елізабет, Сара, що мешкає по той бік затоки.
– Та ж Сара Кір – методистка, – відрізала панна Корнелія, так, ніби Сьюзан сватає пасторові якусь готентотку.
– Вона, певно, стала б пресвітеріанкою, якби вийшла заміж за пана Мередіта, – відказала Сьюзан.
Панна Корнелія похитала головою. Вочевидь, вона була переконана, що методист назавжди методистом і залишиться.
– Про Сару Кірк і мови бути не може, – рішуче заперечила вона. – Як і про Емелін Дрю – хоча її рідня й всіляко намагається панотцю її посватати. Вони буквально жбурляють Емелін у його обійми, а він про це навіть не здогадується.
– Мушу сказати,