1924 року Бен-Ґуріон вимагав розширені та централізовані повноваження, а за кілька місяців знову оголосив, що подає у відставку. Це було частиною політичної гри, що мала тоді місце, і відповідно до звичайної процедури його заяву було відхилено. Прийняття колегами рішення про скасування відставки було майже ритуальною частиною політичної культури того часу. Він залишався людиною, що віддає накази.[550] Саме тоді Бен-Ґуріон переслідував комуністів, трудові бригади й особливо ветеранів «Га-Шомер» та їх таємний «Кібуц», або «Коло», як його ще називали. Він сприймав їх як сепаратистську військову кабалу. Це було недалеко від істини. Його спроби їм протистояти були схожі на чистки – це був Бен-Ґуріон як некомуністичний більшовик-сіоніст. Саме таким було все його покоління, як розповідав пізніше Ісер Харел, всемогутній голова служби безпеки Ізраїлю. «Я казав їм: коли доходить до діла, ви – більшовики. Не в комуністичному розумінні, а в сенсі диктатури партії… ви, звичайно ж, сіоністи, але, за своїм світоглядом, тобто за менталітетом, ви – більшовики»[551].
«ЖАХЛИВА ТА СТРАШНА РІЧ»
У травні 1923 року член «Кола» вбив арабського поліціянта Теуфіка Бея, якого більшість євреїв вважали відповідальним за напад на гуртожиток іммігрантів у Яффі два роки тому. У «Книзі історії Хагани» зазначено, що національний координатор Йозеф Хехт був заздалегідь поінформований про це «перше політичне вбивство». Наступною жертвою став єврей Якоб Ісраель де Хаан. Він був одним з ексцентричних авантюристів, мрійників та ентузіастів, яких завжди приваблювау Єрусалим. Юрист, поет та журналіст, він приїхав до Святого міста з Голландії, товаришував з арабськими хлопцями та писав гомосексуальні вірші. Спочатку його поважали як інтелектуала-сіоніста; він представляв європейські газети й викладав право. Але потім він зступився зі спільнотою Гареді, прийняв її спротив сіонізму і став одним із її речників. Сіоністська установа засудила його як антисемітського шахрая; майже всі погодилися, що він божевільний. Бен-Ґуріон звинуватив його у «зраді та ошуку, розведенні пліток та наклепів».
Де Хаан отримував погрози та замислювався над тим, що його можуть убити. Він написав:
Як мухи летять, піднімаючи крила,
Так пісня моя, доки в мене є сили,
Лунатиме в серці, бо я пророкую:
Ворожа зупинить колись його куля.
Це сталося 30 червня 1924 року. Де Хаан вирушив на вечірню службу до синагоги й отримав три кулі, одна з яких влучила в його серце. Убивцею був двадцятиоднорічний Авраам Зільберг, який згодом змінив ім’я на Техомі. Народжений в Одесі, він прибув до Палестини 1923 року та брав участь у деяких перших операціях «Хагани» у Єрусалимі. Здається, було кілька людей, які планували вбивство де Хаана; Техомі пізніше заявляв, що наказ це зробити віддав Іцхак Бен-Цві.[552]
Бен-Ґуріон пішов подивитися на похорон. Він підрахував, що були присутні близько двохсот небайдужих. «Я не бачив серед тих, хто був