чинності нова американська політика, у Польщі розпочалася економічна криза, жертвами якої стали також і євреї, які мешкали там. Оскільки варіант переселення до Америки вже був неможливим, десятки тисяч польських євреїв оселилися в Палестині; 1924 року прибуло понад тринадцяти тисяч, а 1925 року – понад тридцять чотири тисячі.[565] Вони складали основну частину Четвертої алії. Для в’їзду до Палестини вони потребували дозволу британської влади; час від часу встановлювались квоти на єврейську імміграцію відповідно до наявних можливостей працевлаштування у країні.
Хоча сіоністи ніколи не припиняли протестувати проти квот, до них приєдналася більшість єврейського національного керівництва. Це був зважений та обережний крок сіоністського месіанізму. Як звичайно, влада схвалювала запити на імміграцію, подані через сіоністів.[566]
Як секретар «Гістадруту» Бен-Ґуріон ненавидів цю хвилю імміграції – «власників кіосків», як він називав нових жителів Тель-Авіва, навіть якщо серед них були робітники, які прибули в цей період. Власники кіосків як дрібні підприємці, на відміну від робітників, були вимушені зрівнятися з опонентами свого руху і, отже, послабити його. «Сприяння імміграції робітників зараз є центральною і життєво важливою потребою нашого руху», – заявляв він тоді.[567] Це було одне із завдань, які він поставив перед «Гістадрутом», хоча практично воно ніяк не впливало на рішення євреїв оселитися в Палестині.
У квітні 1924 року влада Мандату видала двадцять чотири сотні імміграційних сертифікатів, серед інших і триста для молодих жінок. «Гістадрут» проінформував кілька єврейських громад, більшість з яких були у Східній Європі. Бен-Ґуріон сподівався залучити щонайменше дві тисячі робітників на тій підставі, що вони потрібні для нового підприємства, пов’язаного з вирощуванням тютюну. Але «Палестина закликала працівників, та вони не їхали», – журився він. Бен-Ґуріон припускав, що євреї можуть приїхати і з Радянського Союзу, але радянський уряд жорстко обмежив усю еміграцію. Він хотів поїхати туди, щоб розв’язати проблему, але цього разу йому відмовили у візі.[568] Така невдача роздратувала його; нездатність витягти євреїв із суцільного «занепаду, страху смерті та терору», які вони зазнавали в Радянському Союзі, принижувала його як сіоніста і згубно впливала на його роботу на посаді секретаря «Гістадруту».[569]
Перші іммігранти Четвертої алії належали до середнього класу.[570] Вони привозили з собою свою міську культуру і розраховували продовжувати жити так само, як і до того у Польщі. Кожен другий із них оселявся в Тель-Авіві; чисельність населення міста за рік зросла вдвічі. Наприкінці 1925 року воно склало близько сорока тисяч. Кіоски, що продавали газоз (суміш фруктового соку та газованої води) виростали на кожному кроці. Газоз та кіоски, у яких його продавали, стали символом культури середнього класу Тель-Авіва, антитезою піонерського етосу.[571]
Бен-Ґуріон іноді любив порівнювати