доктор Мортімер, і остерігайтеся виходити на торф’яні болота вночі, коли злі сили панують безроздільно.
Я визирнув із вікна і побачив удалині високу худорляву постать Шерлока, котрий нерухомо стояв на платформі та дивився вслід потягу.
Ми рухалися швидко, й я почувався якнайкраще. Придивлявся до своїх супутників і бавився зі спанієлем доктора Мортімера. Через якихось дві-три години земля вздовж полотна змінила бурий відтінок на червоний, цегла поступилася місцем граніту, а розгороджені пишні луки, на яких руді корови пощипували соковиту траву, свідчили про те, що клімат у цих місцях, при всій вологості повітря, значно лагідніший, ніж на сході.
Молодий Баскервіль не відходив від вікна і радісно вигукував при вигляді рідних девонширських краєвидів.
– Де тільки мені не довелося побувати з того часу, як я поїхав звідси, докторе Ватсон! – просторікував він. – І все ж ці місця ні з чим не порівняєш.
– Покажіть нам такого девонширця, котрий не захоплювався б своїм Девонширом.
– Тут справа не лише в Девонширі, а й у людях, котрі його населяють, – додав доктор Мортімер. – Одного погляду на круглий череп нашого товариша досить, аби виявити в ньому представника кельтської[7] раси, з її захопленістю, з її схильністю до сильних почуттів. У покійного сера Чарльза була абсолютно рідкісна будова черепа – наполовину галльська, наполовину іберійська. Сер Генрі, але ж ви, здається, з дитинства не бачили Баскервіль-холу?
– Я його ніколи не бачив, бо ми жили в маленькому котеджі на південному узбережжі. Коли батько помер, мені минав дванадцятий рік і я відразу ж поїхав до наших друзів в Америку. Ці місця для мене майже так само нові, як і для доктора Ватсона, й я просто не дочекаюся, коли нарешті з’являться торф’яні болота.
– Он як! У такому випадку ваше бажання здійснилося – можете милуватися ними, – сказав доктор Мортімер, показуючи у вікно.
Вдалині за зеленими квадратами пасовищ і хвилястою межею лісу, немов фантастичне марево, що виникло уві сні, з’явився сумовитий сірий пагорб зі зазубреним вершечком. Баскервіль дивився туди не відриваючись, і ці жадібні погляди свідчили про те, як багато означає для нього перше знайомство із суворим краєм, де люди, близькі йому по крові, правили так довго і залишили після себе такий глибокий слід. Цей молодик у спортивному костюмі і з явним американським акцентом сидів поруч зі мною в звичайному залізничному вагоні, і все ж, споглядаючи на його смагляве виразне обличчя, я відчував у ньому справжнього нащадка тих свавільних і владних людей. Густі брови, тонкі ніздрі та великі карі очі свідчили про гордість, відвагу та силу. Якщо непривітні торф’яні болота поставлять нас обличчям до обличчя до важкого та небезпечного завдання, то заради такого чоловіка можна піти на багато що, бо він сміливо розділить із тобою будь-який ризик.
Потяг зупинився на маленькій, глухій станції, і ми вийшли з вагона. За низьким білим парканом стояв шарабан, запряжений парою невисоких кремезних конячок. Наш приїзд, либонь, став тут визначною подією, бо навіть