П’ятеро на острові скарбів. Энид Блайтон

Вони провели дивовижний день, однак Джуліан, Дік та Енн потайки радше хотіли б відвідати острів Джорджі. Там їм було б ліпше.

      Джорджа не бажала йти не тому, що вона не любила пікніків, а тому, що не могла взяти з собою собаку, бо разом з дітьми пішла її мати, й Джорджі довелося провести цілий день без свого улюбленого Тіммі.

      – Не пощастило! – сказав Джуліан, здогадавшись, що її засмучує. – Не розумію, чому ти не розповіси матері про друзяку Тіма. Упевнений, вона не буде заперечувати проти того, що хтось триматиме собаку для тебе. Я знаю, що моя б мати не заперечувала.

      – Нікому, окрім вас, я про нього не буду розповідати, – рішуче мовила Джорджа. – Мені вдома завжди непереливки. Визнаю – здебільшого з моєї провини, але я однаково втомилася. Бачиш, батькові за його наукові книжки платять небагато, а йому завжди хочеться, щоб мати і я мали речі, купити які він не в змозі. Тому він такий норовливий. Він хотів би віддати мене до хорошої школи, але для цього нема коштів. А я рада. Не хочу їхати до школи. Мені подобається тут. Я не перенесу розлуки з Тіммі.

      – Тобі сподобалася б школа-інтернат, – зауважила Енн. – Ми всі там вчимося. Там цікаво.

      – Ні, нецікаво, – затялася Джорджа. – Жахливо потрапити в юрбу: дівчата довкола регочуть і галайкають. Мені таке не сподобається.