Тепер, звичайно, Джорджа буде мурмоситись. Господи Боже мій, така важка дитина!
Дітей не турбувало, що Джорджа буде мурмоситись. Вони лише боялися, що вона тепер не схоче везти їх до затонулого корабля.
Доїдали мовчки. Тітка пішла дізнатися, чи не хоче дядько Квентін ще пирога. Він їв у кабінеті сам. Щойно тітка вийшла, Енн узяла хліб із сиром з тарілки Джорджі й рушила у садок.
Хлопці не лаяли її. Вони знали, що у сестри довгий язик, але потім вона намагається все виправити. Брати розуміли, що з її боку дуже сміливо йти шукати Джорджу.
Джорджа лежала у садку на спині під великим деревом. Енн підійшла до неї.
– Вибач мені, Джорджо, я ледь не припустилася помилки, – сказала вона. – Ось твій хліб із сиром. Я принесла його тобі. Більше ніколи не забуватиму, що не можна згадувати про Тіммі.
Джорджа сіла.
– Я майже вирішила не брати тебе з нами до затонулого корабля, – заявила вона. – Ти – дурне малятко.
Енн засмутилася. Саме цього вона боялася.
– Ну, – сказала вона, – звісно, можеш мене не брати. Але повези туди хлопців, Джорджо. Вони не прохопилися. До речі, ти дуже боляче мене копнула. Он глянь на синець.
Джордж подивилася на синець, потім на Енн.
– Але ж ти будеш дуже журитись, якщо я візьму Джуліана і Діка, а тебе – ні? – спитала вона.
– Звичайно, – відповіла Енн. – Але я не хочу, щоб вони через мене пропустили таку подію.
І тут Джорджа вчинила щось невластиве їй – вона обійняла Енн! І тут же засоромилася, бо навряд чи хлопець таке зробив. А вона завжди намагалася поводитися, як хлопець.
– Усе гаразд, – сказала Джорджа сердито, узявши у Енн хліб із сиром. – Ти трохи не втнула дурість, і я копнула тебе, тож ми поквиталися. Звичайно, ти можеш поїхати з нами.
Енн майнула до хлопів, аби сказати, що все залагодилося, і через п’ятнадцять хвилин діти гуртом побігли на пляж. Біля човна стояв засмаглий хлопець-рибалка, віком років чотирнадцяти. З ним був Тіммі.
– Човен готовий, Джорджо, – мовив він з усміхом. – І Тіммі теж готовий.
– Дякую, – відповіла Джорджа і сказала всім сідати в човен. Тіммі теж туди стрибнув, енергійно вихляючи довгим хвостом. Джорджа відштовхнула човен від берега, сама вскочила в нього й сіла на весла.
Веслувала вона чудово, і човен швидко поплив синьою бухтою. День був гарний, і діти тішилися рухом човна. Тімоті стояв на носі й щоразу, коли здіймалася хвиля, гавкав на неї.
– Він кумедно поводиться у негоду, – сказала Джорджа, налягаючи на весла. – Гавкає як божевільний на великі хвилі й дуже гнівається, коли вони плескають на нього. Він дуже добре плаває.
– Правда ж, гарно, що з нами собака? – вигукнула Енн, всіляко намагаючись спокутувати провину. – Мені він дуже подобається!
– Гав! – відповів Тіммі глибоким голосом і повернувся, щоб лизнути Енн у вухо.
– Я упевнена, він зрозумів, що я сказала, – Енн була в захваті.
– Звичайно, зрозумів, – сказала Джорджа. – Він геть-чисто все розуміє.
– Ми підпливаємо