Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка
більше, ніж будь-де.
Кукурудза та виноград
У крайній південній частині Атлантики наслідком добре збалансованої вологості та високих літніх температур є введення – серед традиційно культивованих – інших видів рослин, чутливих до згаданих вище характеристик: це стосується кукурудзи, що росла в Галісії й Астурії з давніх-давен і яку продовжують вирощувати й досі. У такій місцевості, як Аквітанія, де нижчі температури поєднуються з меншою кількістю опадів через відсутність гірських бар’єрів, які затримують вологу з океану, формуються сприятливі умови для росту виноградної лози. Добре відомим є те, що ця рослина, яка найліпше розвивається в середземноморському кліматі, може давати плоди і в інших регіонах, навіть пізньої осені.
Ще одним доволі неоднорідним помірним кліматом Європи є субтропічний середземноморський, який у різних видах охоплює практично всю територію на північ від однойменного моря (за винятком Паданської рівнини), майже всю Португалію, більшу частину не атлантичної Іспанії і краєчок Кримського півострова у Чорному морі. Основними рисами цього типу клімату є майже така сама м’яка й волога зима, як і на території, де дмуть західні вітри (середня температура в січні вища за +4 °C), однак більш тепле літо (середній показник у липні перевищує +20–21 °C) через наближеність до одного з найспекотніших місць на Землі – пустелі Сахара. Також літо є не тільки теплим, а й посушливим. Чергування між сухим і вологим періодами залежить від поширення на регіон впливу західних вітрів та антициклону із сухих тропіків. Тривалість періоду літньої посухи є різною і зростає від півночі до півдня і від заходу до сходу: наприклад, у Каталонії посуха триває два місяці, а на Пелопоннесі – п’ять чи шість. Хоч у північній частині Середземномор’я максимальна кількість опадів випадає восени, ніж узимку.
Зима і літо
Через поєднання спеки й посухи влітку в диких рослин спрацьовує захисний механізм від надмірного випаровування вологи: переважають рослини, що пристосовані до посухи (ксерофіти) та мають такі властивості, як щільне (склерофіти) чи голкоподібне листя. Вічнозелені дуби (кам’яний дуб, пробковий дуб, quercus coccifera – кермесовий дуб), деякі види сосен (марітіма, пінія алепська), і особливо чагарники – віничник прутовидний (spartium junceum), дике оливкове дерево, мирт, мастикове дерево, еріка і т. ін. – є частинами середземноморського лісу в всьому його різноманітті.
Середземноморський ліс
Територія лісу, який, цілком імовірно, походить із прибережних та південних районів, була збільшена саме людськими руками, адже кліматичні умови часто перешкоджають необмеженому росту дерев та їх спонтанному відновленню. Звідси й дефіцит давніх порід дерев, що може пояснити брак стаціонарних пристроїв для побутового опалення великої житлової площі (у поєднанні з не дуже холодним кліматом) чи домашніх дахів без використання дерев’яних балок (у хатинках-«трулло», бунгало