Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка
та плодоносні дерева, що потребують високих температур, на кшталт абрикосових та персикових дерев (тоді як яблуні, вишні та сливи, які добре ростуть і під час менш спекотного літа, можна вирощувати по всій смузі листопадних дерев). Результатом є доволі привілейований стан цього південного поясу, де на великій його частині панує клімат із помірним сезонним розподілом вологості – перевагою, яку часто можна посилити порівняно легким зрошенням ґрунту (наприклад, улітку), а це дає можливість вирощувати різноманітні види рослин і отримувати їхні плоди у великій кількості.
Пасовища
Внаслідок сезонних температурних перепадів степовий клімат схожий на клімат поясу листопадних дерев, хоч із суттєвими відмінностями в кількості опадів (у степах 500 мм на рік або трохи більше): це трав’яні простори, де нечасто трапляються дерева і які часто перетинають невеликі річки. Пасовиська зазвичай займають віддалені від Атлантики ділянки, «де літні дощі випадають за меншу кількість днів, де тепліше літо, а зима сухіша та з несподіваними сильними заморозками» (Біасутті, 1962).
Степи
Степи України та Південної Росії є царством чорнозему – чорної землі: цей ґрунт є таким родючим завдяки великій кількості гумусу, що виробляється розкішною трав’янистою рослинністю, яка зберігається через зимові холоди і невелику вологість улітку. Водночас дефіцит деревини та суворість зим створювали серйозні проблеми для місцевих жителів; як доказ можна навести приклад закритих печей для опалення зі слабкою циркуляцією повітря, щоб уповільнити горіння. Ми бачимо розширення степів внаслідок нестачі дерев та труднощів навіть зі штучним їх розведенням, і це відбувається в середовищі із сухою холодною зимою (середній показник у січні +6 °C), який простягається на крайньому південному сході європейської частини Росії навколо Каспійського моря – де воно здається останнім нащадком величезних просторів Азії, а також в окремих внутрішніх районах Піренейського півострова, таких як Арагон і Ла-Манча. Обмежувальним фактором у цьому випадку є постійний дефіцит опадів як узимку, так і влітку; останні є менш вираженими, але нейтралізуються великим випаровуванням. Загалом опади не перевищують 300 мм на рік, місце прерій займають справжні степи, переривчасте покриття ґрунту, в якому переважають дерева. У Росії ведення сільськогосподарської діяльності ускладнюється не лише посушливістю клімату, а й наявністю багатих на сіль ґрунтів, які також називають солончаками.
Ближче до Півночі смуга листопадних дерев поступово переходить до смуги «бореальних хвойних лісів». Загалом цей перехід відбувається, долаючи такі три кліматичні пороги: середнє значення найхолоднішого місяця є нижчою за +2 °C – як у поясі листопадних дерев та бореальних лугів – однак із тією різницею, що тут вісім чи більше холодних місяців (коли температура нижче –10 °C); та середнім показником