демонстраційним стендом, усередині якого звивалась чорна хмара, якби не шкала масштабу внизу екрана (одна поділка дорівнювала 1 мкм) і підпис: «Nanorobot NB-1G|V6.0.0.14».
Модель повільно крутилась навколо центральної осі.
– Одиночний агент? – не вірячи власним очам, вимовив хлопець.
Ральф кивнув. У голові Тимура зринули міріади питань, та одне було найважливішим:
– Він… живий?
– Як тобі сказати… – пошкріб підборіддя канадець. – Якщо ти наведеш адекватне визначення живого, я дам тобі відповідь. Люди, тварини та птахи – живі. Це просто. Та чи можна називати живими бактерії, віруси? А рослини? – Ральф натиснув кілька кнопок на клавіатурі, колонки цифр стали менш хаотичними, уважним програмістським очам Тимура відразу відкрилась чітка послідовність, а хмара… в одну мить набрала ідеальної сферичної форми. Доернберг продовжував: – Нанороботи зібрані штучно з ниток ДНК. Вони не здатні до самовідтворення. В той же час вони харчуються, пересуваються, можуть виконувати елементарні завдання, на які їх запрограмували. Мабуть, вони живі. Принаймні більш живі, ніж дерева чи одноклітинні організми.
Українець витріщався на акваріум. Посеред скляного паралелепіпеда висіла досконала темна куля. Вона мигтіла у монохромному світлі. Блискітки невпорядковано металися, але жодна не вибивалась за межі геометрично правильної сфери.
– Наноробот запрограмований рухатися у складі великої зграї у будь-якому в’язкому середовищі, наприклад у крові, – правив далі Ральф. – За відсутності сильного вітру таким середовищем може бути повітря.
– Як ви змусили їх сформувати сферу? – Тимур поборов бажання занурити руку в рідину і доторкнутись до кулі.
– Ти бачиш старе покоління. Агенти несуть у собі коротенький фрагмент коду, який визначає їх розташування та поведінку стосовно суміжних агентів. Це принцип, за яким, для прикладу, переміщується косяк риб. Немає зовнішньої сили, що керує рибами. Кожна рибина з групи дивиться на своїх сусідів і рухається залежно від їхніх рухів. Якщо косяк атакує хижак, спершу сахаються найближчі рибини, за ними реагують інші, і за секунду зграя мчить геть. Щось подібне з агентами. Я задаю функцію виду F = f (x, y, z), і рій будує тривимірну поверхню. Після команди перебудуватися кожен агент аналізує розташування своїх сусідів і займає положення згідно з формулою.
Ральф схилився над клавіатурою.
– Поверхня може бути як завгодно складною, – рій «поплив», а потім ураз застиг, сформувавши фігуру, схожу на зафіксований фотокамерою вибух. – Можна також вводити функцію з чотирма параметрами, де четверта змінна – час.
Задавши на панелі керування формулу, канадець відступив назад. Посеред акваріума знову застигла сфера. Та ось на очах у Тимура вона почала сплющуватися, перетворилась на еліпсоїд, еліпсоїд витягнувся у циліндр із заокругленими краями, а тоді згорнувся в тор («бублик»). Насамкінець тор розбухнув до сфери, і все почалося спочатку.
– Для чого ці рої? Ну, тобто, що вони можуть робити?
– Галузей для їх застосування безліч. Починаючи