не бачить, адже це означало б, що він або дурний, або сидить не на своєму місці.
– А король голий! – крикнув раптом якийсь малюк.
– Послухайте, що він говорить! Це каже невинна дитина! – сказав його батько.
І від одного до іншого почали передавати:
– Король голий! Малюк каже, що король голий!
– Король голий! – закричали нарешті всі люди.
Королю стало недобре: йому здалося, що люди мають рацію. Та він йшов іще поважніше, а камергери несли за ним шлейф, якого не існувало.
Стійкий олов'яний солдатик
Були колись двадцять п'ять олов'яних солдатиків. Рушниця на плечі, груди колесом, мундир червоний, відвороти сині, пуговки блищать… Чудові солдатики! їх подарували маленькому хлопчикові на день народження. Хлопчик заплескав у долоні й заходився розставляти їх на столі.
Двадцять чотири були зовсім однакові, а двадцять п'ятий солдатик виявився одноногим. Його відливали останнім, і олова трохи не вистачило. Проте він і на одній нозі стояв так само твердо, як інші на двох.
На столі було багато іграшок. Та найкращим був картонний палац. Крізь його віконця можна було зазирнути всередину і побачити всі кімнати. Перед палацом лежало кругле люстерко – воно було наче справжнє озеро, і навколо нього стояли маленькі зелені дерева. По озеру плавали воскові лебеді.
Найгарнішою була хазяйка палацу. Вона теж була вирізана з картону. На ній була батистова спідничка, блакитний шарф, а на грудях – блискуча брошка.
Красуня стояла на одній ніжці, простягнувши вперед руки, – вона була танцівницею. Другу ніжку вона підняла так високо, що олов'яний солдатик вирішив, ніби красуня теж однонога.
«От би мені таку дружину!» – подумав він і причаївся за табакеркою, що стояла на столі.
Звідси солдатик чудово бачив прекрасну танцівницю, яка весь час стояла на одній ніжці й жодного разу навіть не похитнулася!
Уночі, коли всі люди полягали спати і в будинку стало тихо, іграшки влаштували бал. Навіть лускунчик заходився перекидатися, а грифель танцював на дошці, залишаючи на ній білі сліди! Здійнявся такий галас, що в клітці прокинулася канарка і почала балакати своєю мовою так швидко, як тільки могла, та ще й віршами.
Тільки одноногий солдатик і танцівниця не ворушилися.
Вона стояла на одній ніжці, а він застиг із рушницею, наче вартовий, і не відводив від красуні очей.
Пробило дванадцяту. І раптом розчинилася табакерка.
У цій табакерці сидів маленький злий троль. Він вистрибнув із табакерки й озирнувся навколо.
– Агов! – крикнув троль олов'яному солдатикові. – Танцівниця надто гарна для тебе!
Та олов'яний солдатик вдав, ніби нічого не чує.
– Гаразд, ти мене ще згадаєш! – сказав троль.
Уранці, коли діти прокинулися, вони знайшли одноногого солдатика за табакеркою й поставили його на вікно.
Раптом вікно розчахнулося, і солдатик полетів із третього поверху вниз головою. У вухах засвистіло. Хвилини не минуло – і він уже стирчав із землі догори ногою. Хлопчик і служниця відразу ж кинулися шукати солдатика,