про візу, ні про інші документи. Коли почула, що та вільно говорить німецькою, випалила лише «Беру!», як у бутику, й тицьнула вказівним пальцем на колишню вчительку. Одразу, «не відходячи від каси», сповістила Галочці, що вона називатиме її Халла, так, мовляв, милозвучніше для її аристократичного вуха.
– Халла – то Халла! – радісно мовила Галина, а про себе додала: «Ми не горді».
Настав той день, коли Галина – доволі енергійна особа – розпочала свій незалежний трудовий шлях на теренах європейського ринку чорної праці, вирвавшись зі сфери впливу родини Гнатюків.
До обов’язків пані Манькович входило доглядати за чималим маєтком у престижному районі Грюневальд на заході Берліна. Сухе листя на подвір’ї, підступні комахи, розквітлі клумби, три собаки, два коти, шибки, туалети, обіди й вечері, складання меню, щоденне витрушування пилу з килимків та килимів, прання, сушіння, прасування, прибирання, розмови з хазяйкою після обіду, читання їй Ґете та Шиллера в оригіналі, термінові виклики серед ночі до господині…
«Провітрювання кімнат у ранковий та післяобідній час, один вихідний», – перераховувала фрау Краге вимоги й умови для покоївки, проводячи екскурсію своїми угіддями та нерухомістю, вказувала долонею на об’єкт зі списку. Галя втомилася лише від цього споглядання, що вже казати про роботу. Почувалася Попелюшкою, набігали сльози… Відзавтра почнеться безумство… Душу переповнював острах, що вона не зможе запам’ятати, що де знаходиться, що за чим робити, у які терміни вкладатися.
Лежачи на зручному ліжку у власній кімнатці з туалетом та душем на мансардному поверсі, Галя поринула у роздуми щодо того, як працювалося з німцями отим Світланам-Ларисам-Ольгам, якщо вони ніц не знали мови. Що вони могли зрозуміти? Якщо вже їй – спеціалістові у німецькомовній царині – від надлишкової інформації паморочиться в голові…
На ранок виявилося, що фрау Краге має декілька фобій. Перша – пилофобія. Німкеня примушувала Галину ловити пилинки, що ставали помітними, коли в кімнату світило полуденне сонце. Галя бігала по хаті з вологою ганчіркою й била пил, наче мух. Фрау Краге робила те саме, рясно зрошуючи це дивне полювання нецензурними, маловживаними й артефактними висловами.
Найбільшою морокою для Галини були коти. Де йшли – полишали густий слід шерсті. Покоївка мусила ходити слідом за чотирилапими улюбленцями господині з пилососом у руках і визбирувати шерстинки, зігнувшись у три погибелі. Галочка запропонувала хазяйці ноу-хау – вичесати котів металевою щіткою. Така пропозиція спричинила чималий скандал, наприкінці якого українка мало не отримала ляпаса як фінальну крапку.
– Халло, любонько! Де це ти бачила – так знущатися над тваринами? У своїх позбавлених цивілізації краях? – кричала німкеня, котра, як істинна аристократка, прирівнювала тварин до простого люду або ставила їх вище, адже коти породисті.
Природно, її ображало, що хтось менш породистий буде дерти славетним котярам