Як швидко сплинув час! Ще п’ять хвилин – і кінець Валентину! – нарешті усвідомив реальність Юрій.
Він ходив туди-сюди невеличкою кімнатою, викликаючи з мобільного таксі.
– За десять хвилин? Добре. Біля готелю. Білий «Шевроле»? Окей!
Інга відвернулася до вікна, підфарбувала губи, дивлячись у маленьке люстерко, потім непомітно підтягнула колготки на лівій нозі і… раптом почула тріск – зграя стрімких стрілок кинулася вниз від прорваної нігтем дірки. Жінка в розпачі зиркнула на Юрія, посмикала спідницю нижче і повернулася до мужчини недефектним боком.
Він нічого не помітив, дістав гаманець, відрахував гроші, склавши на столі стопочку купюр по дві, п’ять та десять гривень.
– На таксі, думаю, вистачить, – промовив він, вигріб із купи підсохлих рудих шкурок, що височіли на столі, єдину ще не скривджену мандаринку і простягнув жінці.
Інга знову знизала плечима і відмовилася від останнього плоду. Вона замотала шию пухким шарфом, пустила руки в рукава поданої дублянки. Не застібаючись, узяла свою сумку та пакет із паперами, озирнулася на Юрія.
– Я тобі такий вдячний! Звісно, втомились обоє, але, згодься, день прожито не марно!
– Звісно. Я теж тобі вдячна! Вибач, справді трохи заїжджена. Ніч уже, важкий тиждень…
Коли вони проходили повз адміністраторку на ресепшені, Інга помітила її блискавичний погляд і скривлені в нещирій посмішці губи – мабуть, побачила купу стрілок з-під спідниці.
«До дідька! І чого це я маю соромитись?! Це її не обходить!» – подумала Інга, але таки відчула всією втомленою шкірою погляд дами, котра мусила сидіти у День закоханих на робочому місці, та ще й на якому!
Юрій відчинив дверцята таксі, знову подякував Інзі за зустріч. Вона сіла поруч із водієм, потім повернулася назад і поклала пакет та сумку на заднє сидіння. Скептичний погляд таксиста теж не обминув її стрілок, що вже спустилися по стегну і гайнули нижче коліна.
«Під три чорти всіх!» – втомлено подумала Інга, таки відчувши певний дискомфорт.
Вона назвала водієві вулицю свого віддаленого району, зітхнула і зручніше вмостилася на сидінні, закутавши коліна дублянкою.
Музика з приймача заколисувала її, навіваючи якісь розмиті спогади, водій не чіплявся з розмовами, Інга пливла в машині у напівсні, мріючи нарешті дістатися свого ліжка.
– Ой! Прошу, тут зупиніть, будь ласка! Біля супермаркету! – несподівано скрикнула вона за квартал від дому. – Зовсім забула – холодильник порожній. Треба чогось купити. Добре, що є цілодобові магазини!
Водій двозначно хмикнув і зупинив авто. Інга дістала з кишені гривні, що відрахував Юрій на таксі, віддала водієві. Знову повернулася, блиснувши коліном, витягла із заднього сидіння свої речі, побажала «на все добре» і вийшла.
У колі ліхтарного світла мерехтіли сніжинки, на вулиці не було нікого, лише біля магазину гомоніла компанія молоді. Зимову ніч розірвали постріли петард, і різнокольорові блискавки злетіли у небо.
Коли о першій