з себе, піднявши руки долонями вгору:
– Йменням Сварожого кола вітаю тебе, підіймаючи вгору руки, новий безсмертний!
Тоді не стримався і в бік Птахи майже пошепки сказав:
– То ти зі мною згідна, ученице, що кохання робить нас слабкими?
– Так, але робить і сильними, Учителю! Тому Мороку я зараз зовсім не заздрю. Ми ще подивимося, чия візьме. І ще одне. Ви казали, що є щось набагато сильніше від кохання?
– Так, є.
– І я навіть знаю що. Любов, Учителю. Просто любов.
5. Матері твоїй ковінька
Мальва від захоплення й подиву аж рот відкрила. Останній поверх чорної круглої вежі губився десь у височині. Будівля була вдвічі вужча, аніж Білобогів Храм, але просто безкінечно висока. Площа перед вежею також вражала. Смоляна лискуча бруківка, посередині майдану кам’яна чорна фігура старого діда.
Мальва імпульсивно підбігла до скульптури. Перед нею – темний камінь-сваржень. Сердитий дідуган, довга борода, голову закриває каптур, кривий посох у правій руці, гора черепів у ногах, мурах, якісь птахи. Така картина мала б наводити панічний жах на тих, хто сюди потрапив вперше чи випадково, а зрештою, й на своїх теж. Тобто таке собі щоденне нагадування про те, що типу з тобою зробиться, якщо будеш дуже «видєлуватися» і не слухати е-е-е-е… Тобто когось там не слухати.
– Слухай, Стрибоже, що це за чувак у каптурі такий страшний, схожий на Чужого з кіна Джеймса Камерона? В Яровороті також дідок стоїть. Але тутешній з вигляду дуже позитивний, а цей якийсь депресивний, наче з пекла виліз чи заворот кишок дістав. Ну, типу, хоче тебе навіть зовнішнім своїм виглядом перепудити. То ваш шеф, тіпа так? Чорнобог?
Від почутого в Стрибога лячно затремтіли коліна і майже відняло голос. Він кинувся до скульптури бога, впав навколішки перед нею і гарячково заторохкотів:
– О, великий могутній та страшний Чорнобоже! Батьку та наставнику наш! Хай воля твоя у Наві та Праві буде повсякчасною та повсюдною. Пробач дочку твою Мальву, зіпсуту та осліплену світом світлих та нікчем-смертних. Вона не знає, про що говорить, бо виросла в невіданні і не може знати твоєї всемогутньої ласки та всепоглинаючої сили. О великий Чорнобоже, прошу та благаю тебе, не карай це дитя ні словом, ні ділом. Яко пробачив мені, так і пробач дочці моїй…
Мальва здивовано витріщалася то на Стрибога навколішки, то на чорну страшну фігуру Чорнобога, яка, здається, була тут на кшталт різки для покарань, тобто вже одним своїм виглядом приводила всіх у трепетний жах. І грізний Стрибог здавався змалілим та наляканим. Світ, що тримається на страху та дисципліні, то і є Темний світ. Стрибог продовжував ще щось там бурмотіти. Мальва вже не слухала. Їй враз стало сумно, бо вона збагнула: тут їй буде нелегко, бо її батько – не бог, а безхребетний хробак, який падає навколішки, мліючи від жаху перед камінними бовванами. Однак молиться не зі щирістю та любов’ю, як то робили Птаха, Остап, бабуся Горпина, бабуся Вітра та Посолонь, а зі страхом, запопадливо.
Мальва поруч зі статуєю Чорнобога почувалася незатишно, відчуваючи майже фізично, як