ж – всі прокляті схожі.
– Добре. Будемо вважати, що ти між однаковими втрапила вибрати найліпше, – говорив Мор весело, гидко шкірячи зуби.
Інші темні безсмертні й собі шкірилися. Це дратувало Мальву, і вона ледве стрималася, щоб знову чогось зайвого не бовкнути. Тим часом Мор додав:
– Цей проклятий твій. Вирішено! Чуєш, одоробло, віднині ти служка цієї панночки!
Проклятий майже вдвоє зігнувся та змалів.
– Новоприбула панна безсмертна тепер твоя господиня, – мляво продовжував Мор, навіть не дивлячись на проклятого, на якого вказала Мальва. Дивився десь поверх голови того, огидно кривлячись, бо вважав усіх проклятих непотребом.
Продовжував:
– Так, що ще? Ага, мала. Щоб не забув. І не думай звідси дременути. Ще нікому не вдавалося. А оце…
Мор простягнув руку, зосереджено подивився на Мальву. І раптом у його руках опинився варган. Мальва перелякано торкнулася шиї, зашаруділа по кишенях – порожньо.
– Злодій, віддай, – майже засичала вона, відчуваючи, як всередині у ній відкриваються двері та світ заливає лють, яка в світі Єдиного Бога, коли вона ще була нормальною і нічого не знала ані про свого справжнього батька, ані про світлих та темних, легко могла калічити людей. Але не цього разу. Лють всередині розпирала її, але назовні вибратися не могла. То наче смерч, загнаний у порожню кімнату, який наростає і наростає, але бетонні стіни не дають йому пробитися назовні.
Морок спокійно запхав варган до кишені довгої полотняної тоги, склав задоволено на грудях руки. Він робив це спеціально, грався з нею, мов кіт із мишкою. Сльози набігли на очі, та вона майже силою заштовхувала їх досередини. Ніфіга, ніколи ці почвари не бачитимуть, як вона плаче, навіть коли помиратиме та її катуватимуть, не плакатиме перед ними. Мор знову криво посміхнувся, а сміявся він і справді огидно, вже б краще не робив цього:
– Ой, гляньте, хлопці, яка сердита панночка! Ух, ледве поглядом не умертвила. Ги, то ти мене поб’єш чи зачаруєш, дитятко?
За столом голосно зареготали. Мор продовжував ще веселіше:
– Зрештою, молодець! Не зарюмсала-таки! Плакати можуть тільки слабкі та, звісно, смертні. Інша б на твоєму місця ридма ридала, а ти тільки губи покусуєш та очі блищать.
– І нічого у мене не блищить. Ще чо… – затнулася.
– Ну-ну! Ти забула, де зараз? У Оселищі Відтіні ми не маємо секретів чи таємниць одне від одного. Наші помисли, надії та сподівання завжди на видноті, тому серед нас не буває зрадників та легкодухих легковірів. Не протився, відкрий своє серце. Ти не можеш постійно ставити захист, хоча, мушу визнати, робиш це талановито. Ще такого спротиву не зустрічав. Хвалю за це! У тобі багато прихованої темної сили і хтось мусить її розбудити. А хто це робить найкраще, хлопці?
– Повелитель Мор! – закричали за столом так гучно, що Мальва аж вуха сердито закрила, що ще більше розвеселило громаду.
Мальву це ображало, і вона вперто опиралася. Поставила заслін і пообіцяла собі –