у капрала.
– Ні! Взую лаковані черевики й подамся на бал!
– Я з вами.
– Можеш узяти й цього юного гусара, – гукнула маркітантка. – Він хоч і буржуа, а зух.
Капрал мовчки йшов швидким кроком. Вісім-десять солдатів наздогнали його, і він повів їх до кремезного дуба, оточеного ожинником. Так само мовчки порозставляв їх на узліссі довгим цепом: кожний стояв принаймні за десять кроків од свого сусіда.
– Слухайте, хлопці! – нарешті озвався капрал, уперше порушивши мовчанку. – Не стріляти без команди. Пам'ятайте: у вас лише по три набої.
«Що ж усе-таки сталося?» – запитував себе Фабріціо. І коли нарешті залишився сам на сам з капралом, сказав:
– У мене нема рушниці.
– По-перше, мовчи! Йди он туди: кроків за п'ятдесят від узлісся знайдеш когось із наших, зарубаного шаблею. Зніми з нього рушницю й ладунку. Тільки дивись – не здумай узяти в пораненого! Бери в того, хто напевне вбитий. Та спіши, а то нарвешся на кулі своїх же.
Фабріціо побіг і скоро вернувся з рушницею й ладункою.
– Заряди рушницю і стань он за те дерево. Не забувай: без моєї команди не стріляти… А хай йому чорт! – вилаявся капрал, урвавши свої вказівки. – Він і рушниці не вміє набити!
Капрал допоміг Фабріціо зарядити рушницю і заговорив знов:
– Якщо ворожий вершник наскочить на тебе з шаблею, ти крутися навколо дерева, а стріляй лише впритул, коли він опиниться за три кроки від тебе: треба, щоб твій багнет майже торкався його мундира. Та покинь ти свою шаблю! – гукнув капрал. – Ще спіткнешся об неї і зариєш носом!.. Трясця його матері! Ну й вояків дають нам тепер! Сказавши це, він сам відчепив шаблю Фабріціо і з серцем пожбурив її геть.
– Ну ж бо, обітри хустиною кремінь у замку. Та ти хоч раз у житті стріляв з рушниці?
– Я мисливець.
– Слава тобі господи! – гукнув капрал, полегшено зітхаючи. – Головне – не стріляй без моєї команди!
І він пішов. Фабріціо раював. «Нарешті я битимуся по-справжньому, нищитиму ворогів! – думав він. – Сьогодні вранці по нас палили з гармат, а я тільки голову підставляв під ядра: безглузде заняття!»
Фабріціо з великою цікавістю озирався довкола. Незабаром зовсім близько від нього гримнуло кілька пострілів. Але команди стріляти не було, і він стояв, причаївшись, за стовбуром. Уже смеркло. Йому примарилося, ніби він у засідці на ведмежій облаві в Трамецінських горах, над Гріантою. Фабріціо згадався мисливський прийом: він дістав з ладунки набій і витягнув з нього кулю. «Якщо він з'явиться, треба вбити його наповал», – і наш герой шомполом забив другу кулю в рушницю. Раптом він почув біля самого свого дерева два постріли, і в ту ж мить побачив синьомундирного вершника, який вихопився конем справа і поскакав повз нього ліворуч. «Він ще не за три кроки від мене, – сказав собі Фабріціо, – але я не схиблю, я певен». Поводячи дулом рушниці, Фабріціо старанно цілився і нарешті натиснув курок. Вершник упав разом з конем. Нашому героєві ще ввижалося, ніби він на полюванні, і він весело побіг до вбитого звіра. Він уже був зовсім близько від ворога,