вами в ролі закоханого. На жаль, через кілька днів я буду так далеко від цієї ложі, де забуваю всі прикрощі і навіть, як ви слушно зауважили, всі правила пристойності.
Через тиждень після цього неймовірно довгого візиту в ложі Ла Скала і після низки дрібних подій, розповідь про які обтяжила б цей роман, граф Моска вже безтямно закохався, а графиня стала думати, що вік – не завада, якщо людина тобі подобається. В такому настрої вони й розлучилися, коли Моску через кур'єра викликали до Парми. Принц, очевидно, без свого міністра потерпав від страху. Графиня повернулась до Гріанти; чудовий цей куточок здавався їй тепер пусткою, бо його вже не прикрашала уява. «Невже я прихилилася душею до цього чоловіка?» – питала вона себе.
Моска написав їй, цілком щиро запевняючи в тому, що розлука відібрала в нього предмет усіх його думок. Листи його були цікаві й дістали добрий прийом. Граф придумав гарний вихід, щоб не розсердити маркіза дель Донго, який не любив платити за доставку листів у маєток: він посилав листи кур'єром, який здавав їх на пошту в Комо, Лекко, Варезе або в якомусь іншому гарному містечку на березі озера. Відповідь граф сподівався одержувати з тим самим кур'єром і домігся мети.
Для графині дні приїзду кур'єра скоро стали подією. Кур'єр привозив квіти, фрукти, маленькі подарунки, що не мали цінності, але були зворушливі. Спогад про графа пов'язувався з думкою про його велику владу. Графиня зацікавлено слухала всі відгуки про нього. Його здібностям віддавали належне навіть ліберали.
При пармському дворі граф вважався головою партії запеклих монархістів, і звідси йшла його лиха слава, тоді як партію лібералів очолювала маркіза Раверсі, багатійка й інтриганка, здатна на все, навіть на успіх. Партію, усунену від влади, принц намагався не позбавляти надій. Він знав, що, навіть сформувавши кабінет міністрів з гостей салону пані Раверсі, він завжди залишиться володарем. Про ці інтриги в Гріанті розповідали безліч подробиць. Відсутність графа Моски, людини, на загальну думку, обдарованої та енергійної, дозволяла забувати про його пудрене волосся – символ усього косного й нудного. Це була дрібниця, просто нісенітниця, один з придворних обов'язків, тоді як сам Моска грав дуже значну роль при дворі.
– Двір – це щось безглузде, але потішне, – казала графиня братовій дружині. – Це як цікава картярська гра: в ній треба дотримуватися певних правил. Хіба правилами гри в віст хтось стане обурюватися? А звикнувши до них, як приємно оголосити противникові великий шлем.
Про автора численних люб'язних послань графиня думала часто, і той день, коли надходив лист, ставав для неї святом. Вона брала човна й вирушала читати листа в якомусь чарівному куточку над озером: у Пліньяну, в Белано або у Сфондратський гай. У розлуці з Фабріціо ці листи ніби трохи її втішали. Не виникало сумніву, що граф дуже закоханий, і через місяць вона вже думала про нього з почуттям ніжної дружби. Граф Моска зі свого боку майже щиро запевняв у листах, що ладен подати у відставку, кинути міністерський портфель